Рецензия на книгу
Имя розы
Умберто Эко
1112893 апреля 2020 г."Добро книги в тому, щоб її читали. Книга складена із знаків, які говорять про інші знаки, а ті вже говорять про речі. Якщо її не читають, книга містить знаки, які не творять понять, а отже вона мертва."
Дебютний роман, класика постмодернізму, книга, яка виявляється геть не тим, чим здається - говорити про "Ім'я рози" можна будь-якими словами, не вичерпуючи глибини. Тут кожен знайде щось своє, що завжди буде правильним. Істина завжди одна, але від читача залежить, що він зробить з нею.
⠀
Спочатку"Ім'я рози" прикидається детективом, далі виринає історичний пласт, але найбільш фундаментальними, що не дивно, виявляються філософський та семіотичний шар. Тут і символ лабіринту у значенні складності буття і численні посилання на Священне писання. На неоднозначність роману натякає сама його назва, яка, по суті, не має ніяких паралелей з текстом.
⠀
Особисто для мене найважливішою із численних підтем "Імені рози" стало питання істини, яке тут змальовується через дві різні точки зору: Хорхе і Вільяма.
⠀
Перший вважає, що істину вже надано у Священних текстах і заглибитися в неї неможливо, а якщо таке і відбувається, то лиш приводить до її спотворення. Саме тому Хорхе тільки зберігає знання, на власний розсуд вирішує, які із них є шкідливими, а які ні, апелюючи до власного розуміння істини.
⠀
Щодо Вільяма, то його точка зору діаметрально протилежна - він вважає, що людина сама повинна шукати істину, а функція бібліотеки полягає тільки в орієнтації до потрібного напрямку.
⠀
"Ім'я рози" - книга нелегка і вона точно не дасть прямих відповідей на питання. Вона підштовхне вас до самостійних міркувань, дасть поживу для розуму. І якщо ви почнете копати далі, заглиблюючись в інтертексти, відшукуючи численні алюзії і натяки, то роман виконав своє головне завдання.13864