Рецензия на книгу

• 

  IlliaTsykaliuk23 марта 2020 г.

  Камю, як і кілька років тому на 2 курсі університету, зачепив. Він вдало описує суспільство, зриваючи маски.
  Камю — один з найяскравіших представників європейського гуманізму та екзистенціалізму, і у "Чумі" постійно, навіть непрямо, постають запитання "Чому?", "Як?", "Чи можна?" і т.д. Автор порушує багато, часто риторичних, питань людського буття. Люди безглуздо витрачають час. Чому? Люди у паніці думають лише про себе. Чому? Я повинен виконувати свій обов'язок попри все. Як? Я Повинен відмовитись від втіхи бачити кохану поруч, і не факт, що сам доживу до кінця чуми. Чи маю робити це? Мучаться і помирають діти. Чому? Наприкінці епідемії помирає найкращий друг — людина, яка зробила дуже багато для її подолання. Чому? Проте найважливіше запитання, як на мене, ставить Тарру:

  
  "Тепер я знаю тільки одну конкретну проблему: чи можна стати святим без Бога".

  На цією проблемою людство б'ється скільки існує, та й битимиться й далі, скільки ще існуватиме. Про це свідчить історія філософії.

  Що ще цікавіше — Камю пише не просто про епідемію в Алжирському місті Оран.

  
  "Кожен носить її, чуму, в собі..."

  Автор копає глибше і показує тоталітарні системи зсередини крізь призму чуми.

  Рекомендую подивитись відео каналу Artifex Ru.

  14:14

  4

  481