Рецензия на книгу

• 

  Аноним14 марта 2020 г.

  Ох, не знаю навіть, як оцінити цей роман Хемінгуея. Він викликав у мене вир різноманітних емоцій, деякі з яких навіть протилежні. Але точно можу сказати, що "Прощавай, зброє!" мені все таки сподобався.
  Роман написаний легко. Тут немає таких викратасів та роздумів, як у класичних творах. Автор хоче, щоб читач сам віднайшов головну думку, яку він хотів передати. Це доволі добре, бо ті роздуми ти намагаєшся чим пошвидше скіпнути та не вникаєш у їхню суть, а з "Прощавай, зброє!" таке не прокатить. (Єдине, що важке у романі, – це численні описи, і більш нічого)
  Сюжет не настільки динамічний, як мені цього хотілося. Я очікував якихось подвигів та неймовірних пригод, але цього не було. І знаєте що? Мені сподобалося, що Хемінгуей розбив на друзки мої кришталеві мрії. Чому? Тому що мої прагнення були занадто романтичними в той час, як моє нутро прагнуло реалістичності, а роман, як я здогадався, частково автобіографічний. Тому моє внутрішнє "я" вдоволене.
  Не знаю чому, але існує стареотип, що Хемінгуей бабник. Але в "Прощавай, зброє!" цього зовсім не видно. Тут жінка описується возвеличено та натхненно. Їхня любов, ще не повязана вузами громадянського шлюбу чи вінчанням у церкві, зображена священною, тому вони називають один одного "чоловіком і дружиною". Романтична історія кохання серед реалістичних подій війни! Недивно, що вся ця романтика закінчується трагедією, і в кінці виникає питання: як переживе все це головний герой, чи не збожеволіє він? Але читач має сам здогадатися...
  Отже, "Прощавай, зброє!" по заслузі отримав звання одного з найкращих романів письменника. Тому, якщо ви хочете ознайомитися з творчістю Хемінгуея чи взагалі прочитати якісь твори про війну, вам обов'язково потрібно прочитати цей роман.

  5

  694