Рецензия на книгу

• 

  kallisto_kyiv12 марта 2020 г.

  Найвідоміший роман Чімаманди Нгозі Адічі виявився не таким, як Американха, який я вже читала. Хоча якщо так подумати, вони й не мають бути схожими, але різниця виявилася разючою.

  Перша частина книжки присвячена сестрам-двійнятам з Нігерії Оланні і Кайнене. Вони з народності ігбо, дорослі, виросли в сім'ї багатого чиновника, освічені, красиві. Довго і детально розповідається про їхні життя, вподобання, яке гладке і рівне їхнє життя, як вони купаються в променях щасливої долі, позують фотографам на вечірках, подорожують в Лондон на виставки і дні народження. Хлопчика Угву дивакуватий професор бере до себе в служники. Він робить все: пере одяг, прибирає, готує їсти. Коли в дім професора приходить Оланна, він зачарований нею і робить усе, щоб їй сподобатися. Кайнене зближується з Річардом, білим англійцем, який приїхав у Нігерію як журналіст.

  Їхні життя безповоротно міняє війна, справжня громадянська війна: проти народності ігбо почалися погроми і вони були змушені тікати на свої етнічні землі. Проголосили свою республіку Біафру і професор, чоловік Оланни був одним з її ідейних натхненників і захисників. Вони були змушені покинути свій дім, жити стало значно гірше, і навіть колишнє фінансове благополуччя Оланни їх не врятувало. Вони зустрілися і об'єдналися з Кайнене і Річардом, хоча доти трапилися кілька подій, через які вони не ладнали. Разом легше долати труднощі. І от коли сестри нарешті зблизилися, їм довелося розлучитися назавжди.

  Всі війни хоч і мають різні причини, але вони всі мають і спільне - горе, смерті, голод, труднощі. Читаючи книгу, весь час порівнювала її з нашою війною. У нас по суті така ж війна (хоча й причини інші): сепаратисти зазіхають на цілісність держави. І читаючи, я їм співчувала, бо війна - це жахливо, а описи яскраво поставали перед очима. І не співчувала, а бажала поразки, бо бачила паралелі з нашою війною, в біафрійцях я бачила тих, через кого наші хлопці гинуть на Сході. Це вони убивали і підривали солдат, це вони раділи поразкам регулярної армії, це в їхніх лавах були найманці з усього світу, які потім вихвалялися воєнними трофеями.

  Книжка залишає по собі гіркий присмак, бо у війні немає переможців. Усі щось втратили і всім доводиться вчитися жити по-новому.

  Обов'язково прочитаю ще книжки авторки, бо вона описує світ, якого я зовсім не знаю, і робить це дуже цікаво і майстерно.

  5

  320