Рецензия на книгу

• 

  Readeriia15 февраля 2020 г.

  “Не існує такого поняття як погані люди. Усі ми просто люди, що інколи скоюють погані вчинки” ⠀

  Ця книга лежала на моїй поличці досить довго, але я все ніяк не могла за неї взятися. Мабуть, інтуїтивно відчувала - дасться вона мені нелегко.
  ⠀
  Так і сталося. Одну сторінку ця книга змушувала мене посміхатися, іншу - різала без ножа. А тому, що крутиться все навколо теми насильства.
  ⠀
  Головній героїні, Лілі, не пощастило з батьком. На людях - пристойний та шанований чоловік, вдома - агресивний тиран, який б’є дружину. Лише після його смерті обидві змогли видихнути з полегшенням. Тільки хто ж знав, що Лілі, яка ніколи не могла зрозуміти свою матір, вважаючи її слабкодухою через неспроможність піти від батька, самій доведеться опинитися на її місці.
  ⠀
  Протягом всієї книги я дивувалася тому, наскільки влучно авторка змогла передати емоції Лілі. Я проймалася всім: відчувала радість від знайомства з майбутнім чоловіком, біль від першого удару, розпач від думки, що ж робити далі.
  ⠀
  Все стало на свої місця, коли я дійшла до післямови, в якій авторка зізнається, що більша частина книга - це її життя та історія її сім’ї. І від цього болісніше вдвічі.
  ⠀
  Заради цікавості глянула дані ООН
  ⠀
  «Кожна третя жінка або дівчинка бодай раз у житті стає жертвою фізичного або сексуального насильства».
  ⠀
  Від усвідомлення цього факту болісно. Ніхто не заслуговує на подібне.
  ⠀
  Не знаю, чи інші книги Гувер такі ж прекрасні, як ця, але хочу продовжити знайомство з авторкою. А вам поки раджу «Покинь, якщо кохаєш».
  ⠀

  2

  778