Рецензия на книгу

• 

  daphnia

  7 февраля 2020

  Що потрібно для бібліофіла, аби незнайома книга потрапила до його замовлення? У моєму випадку виявилося, що достатньо згадки про те, що головний герой працює на книгобійні (яке моторошне слово!). Для підвищення градуса цікавості додалася ще картинка на обкладинці – такий собі паровозик з книжкових сторінок, що замість диму викидає тонкі смужки таких самих сторінок – та назва. О так, назва інтригувала, наче подарунки під ялинкою. «Читець у ранковому експресі» від французького автора Жана-Поля Дідьєлорана. Я передчувала щось надзвичайне. І таки отримала, але бійтесь своїх бажань – вони мають погану звичку справджуватися.
  Чоловік із ім’ям, яке усі довкола перетворюють на прізвисько «Блазень-Потвора», у тендітному віці «перші 40 років у житті хлопчика завжди найтяжчі» працює дійсно на книгобійні. Він відповідальний за вмикання машини, що перероблює книжки на рулони вторсировини, з якої потім роблять… інші книжки. Які теж пізніше можуть опинитися у череві машини, якщо вчасно не продадуться з полиць. Такий собі колообіг книжок у природі. Життя Гійома окреслено маршрутом «дім – книгобійня – дім», з рідкими візитами у зоомагазин за золотою рибкою, що в нього із впертою періодичністю помирає, але герой не впадає у відчай, а просто йде за новою рибкою, якій просто дає те саме ім’я із наступним номером на кінці. Так, наче королям Франції, хіба що цифри не римські. У героя є 1 дивна звичка та 2 дивних друга – один спілкується виключно олександрійськими віршами, а другий збирає увесь тираж нікому не потрібної книги, бо в ній розпорошені його ноги (не питайте). Щодо звички, то він щоранку читає вголос у метро сторінки, які він тишком-нишком витягнув з пащеки машини, коли та вдавлюється занадто великими обсягами привезених на переробку томиків. Але одного разу він знаходить на умовно своєму сидінні метро червону флешку та забирає її собі. Як з’ясовується, флешку ту загубила дівчина Жюлі, яка веде щоденник на роботі. А працює вона у міській вбиральні і знає все про спорожнення, дефекацію, блювання та частоту заміни туалетного паперу у кабінках. І якщо ви гадаєте, що Гійом закохується у цю Жюлі позаочі, виключно за її щоденником, і починає її чукати, наче той принц Попелюшку – ах, яка романтика! – а потім знаходить і вони одружуються, і живуть щасливо та помирають в один день, то ви майже праві.
  Гійом дійсно закохується у Жюлі, і починає її шукати, і знаходить, але на цьому книга закінчується. Тож як вони там живуть і чи помирають, то вже залишається на розсуд кожного читача окремо. І була б це звичайна чергова історія кохання, якби не перші дві частини книги. Бо так, це її третя заключна частка.
  А у першій автор нагнав стільки містики та жахів, що здавалося, наче я читаю послідовника Кунца, Кінга чи Блоха. І машина ця не така проста, а щось в ній є розумного та хижого одночасно. Бо вранці біля дупи вимкненої машини знаходять решки перебитих пацюків. І взагалі вона до цього відкусила ноги головного інженера і була при цьому задоволена. І це була досить захоплююча інтрига, що натякала на певний екшн та драйв. Але ніт, на цьому лінія зловісної машини у романі просто обривається, і автор переходить до другої частини.
  Де він зустрічає дивних стареньких, які вмовили його читати вголос їм у домі пристарілих. І так, ця лінія знов виявляється геть ні до чого, хоча література знає декілька вдалих зав’язок сюжету саме з візиту до стареньких у домах пристарілих.
  Тому роман закінчується третьою частиною, так би мовити, романтичною, яка, по суті, теж більш скидається на черговий початок, аналогічно першим двом.
  Після прочитання залишилося стійке відчуття, наче я, замість одного закінченого твору, пограла у гру «try a chapter» та почала відразу три різних романи, і тепер маю вирішити, який почати закінчувати першим. І якби це було так, то продовжила б я читати про хижу машину, а зовсім не про дівчину, що знається на відраюванні сортирів, та хлопця, який не здатний слідкувати за рибками без їх регулярних самогубств.

  3 понравилось

  287