Рецензия на книгу

• 

  EslavaSabio28 января 2020 г.

  ЧОМУ Я НЕ ЧИТАЮ КЛАСИКУ?
  
  Останнім часом це питання не дає мені спокою. Просто мучить мене. Відповідь проста: я просто боюсь великих і складних книг. Хоча не всі шедеври класичної літератури – це величезні цеглинки. Але певний стереотип склався, і його потрібно якось перебороти.
  
  ЦЕ БУЛО ЛЕГКО!

  Беручи до рук книгу «Джейн Ейр», я навіть не подумала, що так можна насолодитися цією історією. Захотілось одягти стильну сукню Вікторіанської епохи, випити міцного англійського чаю, попліткувати з чарівними дамами, а потім відправитись на прогулянку у величний сад поблизу розкішної садиби. І більше любовної драми, рожевих шмарклів, необдуманих вчинків.

  Непересічна особа з надзвичайно сильним характером, здатна на самопожертву, любити, бути відданою до кінця. Так можна коротко охарактеризувати Джейн Ейр. Однак в цьому романі мені вчувались нотки недофеменізму. Як тільки Джейн починала проявляти надмірну гордість, силу волі, так відразу ставалась якась перешкода, котра втихомирювала запальну дівчину. Видно, в той час такі особи були рідкістю, і будь-які прояви сильного духу – це вже великий крок для жінок, що не займали поважного щабля в суспільстві чоловіків.

  Якщо зараз постійно звертають увагу на красу (й загалом на зовнішній вигляд представниць прекрасної статі), то в часи Шарлотти Бронте – це не менш цікава тема. Вже тоді чоловіки цінували вроду жінок, надавали перевагу ангельській красі, безперешкодно могли назвати дівчиною негарною. Толерантності їм точно бракувало. І ще кажуть, що найважливіше – душа й розум. А ще добре, коли дівчина із знатного роду та багата. А що робити, якщо ти НЕ ТАКА?

  Немає статків – стаєш залежної від інших.
  Змушена виживати.
  Маєш – цілком вільна та незалежна.
  Тебе визнають у суспільстві.

  Хоч між сьогоденням та часами, коли жила героїня Шарлотти Бронте пройшло не одне сторіччя, однак відголоски тогочасних проблем вчуваються й досі. Ось вона – найголовніша ознака класичної літератури!

  1

  100