Рецензия на книгу

• 

  crazy_squirrel26 декабря 2019 г.

  Цієї історії ніколи не було

  „Степовий бог” — химерна книжка, в усіх сенсах химерна. Почати хоча б з того, що її видав Дім Химер, а це вже саме по собі знак якості — ці котики із самого старту задали хороший рівень і далі тримають х̶в̶і̶с̶т̶ ̶п̶і̶с̶т̶о̶л̶е̶т̶о̶м̶ марку. Автор, Євген Лір — український письменник, журналіст, перекладач (потрібне підкреслити), а до сучукрліт я ставлюся з великою пересторогою, дуже рідко тут трапляється щось вартісне, на мій смак (привіт, Аркане). У цієї книги така химерна обкладинка, що книгу можна тримати на полиці хоча б тільки заради неї :)

  Ця книга про місто і степ, про древнє зло і вічну боротьбу, про дорослішання, віру в свою винятковість, розчарування і втрати. Ця книга ніби про хороших і поганих — і водночас про те, що ніяких хороших і поганих не існує, є лише порядок і хаос. Ця книга про підлітка, який шукає себе в забутому всіма богами промисловому містечку, і здавалося б, що тут може бути містичного чи виняткового. Хлопець знайомиться з відлюдником-травником, всотує, як губка, усі його історії про надзвичайне, і призначає своїм гуру. Той розповідає про древні сили, виникнення світу, артеріанців і хассару — більш ніж достатньо, щоб захопити підлітка, котрий шукає вищих сенсів. І здавалося б, усе просто: артеріанці хороші, хассара — поганці. Хассара — одне лише це слово звучить як шурхіт чи зміїне шипіння, але все не так просто. („Гаррі, ти знаєш польську??” — „Ні, це парсельмова!”)

  Історію ніби-то розповідає підліток, але якось віддалено, ніби пригадуючи чи розповідаючи комусь за келихом. Вона розпочинається тихо і розмірено, трохи навіть нуднувато, здається, що нічого не трапляється і тобі надто довго розповідають, хто є хто і навіщо. Але тоді, раптом, з’являється оце саме древнє зло. Яке на перевірку виявляється лише так, маленькою злостькою. Але ти напружуєшся, гортаєш сторінки швидше, події розвиваються все динамічніше, аж доки не доходять до свого крещендо. Сталося жахливе, і як цьому протидіяти, поки невідомо. Шкода, що це лише перша книга трилогії, і Ктулху зна, коли чекати наступної.

  Книга химерна ще й тим, що водночас приваблює і спантеличує. Приваблюють в першу чергу згадки і натяки, які, з іншого боку, будуть зрозумілі лише нашому поколінню (як там нас правильно кличуть, мілленіали?). Все ось це „поверніть мій 2007”, три смужки на кедах під теплим дощем. Останні роки епохи чистих субкультур, які ми ще застали, останні неформали, якими ми й були, хто як міг.

  З мінусів: у книзі є певні прогалини, наприклад, диво-чуття пса Гермеса, який невідомо як опинився в потрібному місці в потрібний час. Проте, такі речі можуть бути пояснені в наступних частинах (або ні). І фактичні помилки, як от опис руків’я акінака.
  З плюсів: книгу дійсно цікаво читати, хай і не відразу. Легка, цікава мова, природня і без вивертів. До речі, чомусь нагадало раннього Дереша, хоча, можливо, через певну схожість тематики :) Оповідання, додане наприкінці, яке „ніби” не особливо стосується самої історії, читається взагалі невідривно. І що цікаво, стиль мови тут зовсім інший, ніж в книзі, значно виваженіший. Якщо це випадковість, ну що ж, нехай. Якщо це навмисне для відмінності розповіді підлітка і дорослого чоловіка, мої оплески.

  „Степовий бог” — як настоянка на полину, трохи гірчить, химерний і незвичний. Але найцікавіше приходить, коли ковтнеш усе.

  12

  523