Рецензия на книгу
Слепой убийца
Маргарет Этвуд
1112899 декабря 2019 г."На знімку щастя, в історії - ні. Щастя - це сад, оточений скляними стінами: немає дороги ані туди, ані звідти. У раю немає оповідей, бо немає подорожей. Тільки втрата, жаль нещастя й бажання ведуть оповідь уперед її покрученою дорогою".
Коли кінець відомий наперед, а клубок таємниць закручено, залишається тільки спостерігати, як сторінки роману відкриваються перед тобою, кидаючи дорогоцінні натяки то тут, то там. Натяки на те, як же все було насправді.
Спокійний темп "Сліпого убивці" - омана. Постійне передчуття чогось лихого наростає і тримає до кінця, не даючи зісковзнути з гачка. У надзвичайному вимальовуванні деталей, у майстерному веденні сюжетних ліній, у всій цій багатошаровості і поетичному поєднанні слів постає Етвуд, яку я відтепер безмежно люблю.
Дві сестри, Лора і Айріс, долі котрих сплелися настільки тісно, що неможливо уявити кожну із дівчат окремо. Наскільки трагічною може бути історія однієї сім'ї? Вам і не снилося.
Коли ця історія розказана на схилі віку, поглянути на все трохи легше: почуття вляглися, демони сховалися. Хоча вони дають про себе знати кошмарами, все ж таки ці бешкетування слабнуть.
Велич родини Чейзів, родовий маєток "Авалон", фреска "Трістан і Ізольда" в столовій, оранжерея, фонтани і дитинство на фоні довоєнних років. Юність і зрілість - геть на іншому тлі, але дві сестри все одно разом.
Читати "Сліпого вбивцю" - це прочитати відразу два романи і одну фантастичну історію. Один - код до іншого і навпаки. І тільки Айріс знає, де захована правда.
Одна із найкращих книг цього року.8919