Рецензия на книгу
Empire Falls
Richard Russo
Sopromat19 ноября 2019 г.Чи можна махнути рукою на минуле?
Разом з депресивними районами депресують люди.
Років сім тому дивився передачу. Мандри Україною. Ведучі спілкувалися з мешканцями, запитували про пам'ятки, на які б слід звернути увагу. Зрозуміло, що необтяжені інтелектом розповідали про "де можна забухати", зиркали суворо та без посмішок. Були міста, де переважно були доброзичливі люди.
Неприемно здивували мешканці міста, де народився: жодної посмішки та теплого слова. Невже тоді це був знак майбутнього спустошення?
Будь-що має свій кінець. Хворіє місто- швидше старіють люди, швидше дорослішають діти. Надія на відродження підприємств та культурного життя спочату гріє. Далі- ледь жевріє, потім тліє.
Школа не вчить як подолати своє напруження. TV чи нагнітає жахи в новинах, чи показує зовсім далеке від того, що може відбутися.
Читати роман важко. Ніби бачиш: метастази розростаються. Залишається обмаль часу. А головне- це не тільки на іншому континенті. Це вже річка поруч. Сміттєзвалище. Кинуті діти.
Дивно: в романі каліки щасливіши за здорових. Це насмішка долі чи натяк на те, що наголос ставимо в своєму мозоку не на те?
Занадто позитивний герой наштовхував на 4 зірочи, але стільки глибоких думок, психологізму, красивого стилю для поціновувачив серйозної прози затьмарили невеличкі докори.
P.S. "Нездібна до будь-якого різновиду любові, вона відчувала цю заразу від інших за сто кроків". Згодний з автором: не всі вміють співати чи малювати; любити- теж.9442