Рецензия на книгу

• 

  annmcart11 ноября 2019 г.

  Кожен повертається у минуле як може - через старі фотоальбоми, музику, друзів чи власні спогади у замурзаному щоденнику, або ж трапляється диво і знаходиться такий собі проводир у часі й просторі, якому варто назвати лише дату та місце і ти опинишся саме там, куди так прагнув. Це й трапляється з героєм повісті - письменником) Він зможе повернутись у Москву воєнних та перших повоєнних років - час свого дитинства та юності...

  Я сміялася й сумувала разом з Киром, Вітром, Олесею та їх дорослим другом, героями книги, мандрувала Грохольським провулком, дивилась старі фільми у затишному московському кінотеатрі, завітала на урок німецького Олени Прекрасної, їздила в Пушкіно на танці, слухала про дядька Серьогу та вбивство Льоні Маніна...

  
  "Золоті весла часу... Вони повільно обертали, несли в майбутнє нашу блакитну планету.
  Вони несли всіх нас - і моїх нових друзів, і друга Льоху, і Ліну-поліно, дядька Герасима й Олену Прекрасну, найбілішого у світі міліціонера - всіх-усіх людей крізь прожитий час і простір.
  Усі годинники всіх землян на всій земній кулі підкорялися кожному змаху золотого весла.
  І треба було пильно стежити, щоб жодна стрілка не відстала, щоб зберігся зв'язок між минулим і майбутнім.
  Нас, мандрівників космосу й прогульників засідань, залучено в безперервний потік Всесвіту. І щоб не заблукати, точно вивірити свій маршрут, щоб завчасно повернутись додому, треба знати, як веслувати в цьому складному світі, як ухопитися вчасно за золоті весла..."

  4

  139