Рецензия на книгу

• 

  bookdzen8 октября 2019 г.

  "А Колен біг та й біг, і гостра грань обрію, затиснута між будинками, мчала йому назустріч. Під його ногами наставала ніч. Ніч із чорної вати, аморфна й безживна, а небо вирачало свої барви - стеля та й годі, ось ще одна грань. Колен збігав на верхівку піраміди, в його серце врізалися скалки ночі, не такої, щоправда, чорної, але ж попереду ще три вулиці."
  ⠀
  "Шумовиння днів" врізається уривками, якими хочеться ділитися; епізодами, які закарбовуються у свідомості. Абсурдом, який читаєш вголос (щоб не думати, що з'їхав з глузду) і не завжди смієшся, бо розумієш, що життя таке і є. Першим, настільки сильним, посмаком, що твій голос тремтить, коли ділишся ним.
  ⠀
  "Шумовиння днів" - це коли ти чекаєш віаного Віана, а отримуєш зовсім іншого, щемкого, Віана з віаними нотками (що, безумовно, неймовірно).
  ⠀
  "Шумовиння днів" - це коли ти вмикаєш під час читання Дюка Еллінґтона і насолоджуєшся вже тільки тим, що перегортаєш сторінки.
  ⠀
  І певно, правду кажуть, що знайомитися з Віаном варто саме з "Шумовиння днів".
  Але добре, що я так не зробив. Інакше, зловив себе на думці, до романів автора більше б не взявся. Все-таки мені цікавіше відкрити у віаного Віана  щемкого Віана (з віаними нотками), ніж у щемкого Віана (з віаними нотками) - віаного Віана

  2

  320