Рецензия на книгу
Правда
Терри Пратчетт
EslavaSabio7 октября 2019 г.Пане Пратчетте, ось ми й познайомились! Правду кажучи, з другої спроби.
Вмощуємось зручненько на диван. Беремо «Правду» й вирушаємо в чарівне місто Анк-Морпорк. На вулицях міста зустрічаємо дивного Старого Тхора Рона, купуємо в нього газетку «Анк-Морпоркський Час» та дізнаємось багато правди про місто і його жителів. У когось на городі виріс овоч (кхе-кхе) непристойної форми, хтось щось розшукує чи рекламує, а ще звідси ж виринають подробиці про замах на людину, який скоїв сам Патрицій Ветінарі… Що ж коїться в цьому дивному місті? І як вивідати правду?
За сторінками «Анк-Морпорського Часу» стоїть Вільям де Ворд та його подруга Сахариса. Здається, що вони можуть дізнатись все про всіх. Розкрити брехню, яка гарно замаскована під правду. Руйнувати стереотипи, ламати стандарти. Журналісти-детективи. Певно б так їх охарактеризувала. А головне – дають змогу побачити з середини журналістику. Весь бруд. Складнощі. Процес написання сюжетів та новин (хоч і фентезійний). Те, як люди готові «поглинати» брехню швидше за правду. Не дарма ж кажуть, що «брехня може перетнути світ швидше, ніж правда взує одну ногу».
У Пратчетта специфічний гумор. Чорнющий. Але ж до біса кльовий. Навіть тоді, коли я не розуміла якихось сюжетних штук, виринав цікавезний жарт, і бац – сміюсь аж не можу! У жодного автора не зустрічала подібного гумору, за це, певно, варто захоплюватись Пратчеттом.
Книга-фентезі. Але не типу «Бартімеуса» чи «Гаррі Поттера», а щось зовсім інше. Доросле фентезі. Тут наявна магія, є різноманітні істоти: гноми, големи, тролі, вампіри. Однак їхнє зображення відрізняється від усталеного й звичного. У мене частенько виникали відчуття, що я чогось «не доганяю», знаходжусь поза тим, що відбувається в книзі. Книжкова прострація, коротше кажучи.
Продовжую ближче пізнавати Пратчетта, а раптом далі буде щось по-іншому?7459