Рецензия на книгу
The Grave's a Fine and Private Place
Alan Bradley
Аноним30 сентября 2019 г.Це вже дев’ята книжка про Флавію (а є і десята!), і оскільки я читала всі ці книжки від початку їх появи, не оминула увагою і цю. Але, схоже, пора припиняти, бо вони стають все примітивніші.
Автор іде по накатаній. Герої всі відомі, розкривати їх характери вже немає потреби. Батько помер, садибу збираються продати, бо немає грошей на її утримання. Одна сестра зібралася заміж, інша так само пристрасно віддана літературі. А Флавія так само пристрасно шукає пригод на свою голову. Ніяких доповнень чи поглиблення героїв тут і близько немає, хіба що Доггера бачимо не таким замкнутим і відстороненим.
Доггер і троє дівчат вирішують розвіятися і їдуть кудись в сільську місцевість покататися на човні. Флавія пливе на човні з сестрами, вони гарно проводять час. Вона вирішує похлюпати по воді, опускає в воду руку, і що? Правильно, чіпляється за зуби трупа. Ну і звісно, вона віддасть усе на світі, щоб розкрити цю смерть.
Хоч дія роману відбувається в 50-ті, він стилізований під давніші часи, коли світом правили аристократи з дуже правильними манерами.
Одне добре: читається швидко, за день-два. Але це напевно єдина чеснота книжки. Я вже дуже близька до того, щоб дослухатися до Ростислава Семківа з його книжки "Як читати класиків" і просто кидати погані книжки на півдорозі. Бо ця - одна з таких. Не раджу.
2280