Рецензия на книгу
Зеленая миля
Стивен Кинг
EslavaSabio28 сентября 2019 г.«What happens on the Mile, stays on the Mile. Always has».
На Землі існують такі люди, які не дивились фільм й не читали цю книгу. Так-так, це я. Але з останнім пунктом я справилась. І рада, що книга була першою, бо для мене вона стала справжнім відкриттям. Тут Кінг зовсім не моторошний й зовсім не «Король жахів»: не має багацько крові, розкиданих кишок й нутрощів, монстрів, потойбічних сутностей. Ввечері книгу не хочеться відкласти далеко на поличку. Натомість містицизм поглинає повністю, але в хорошому сенсі. Бо від цієї книги віє добром й тотальною несправедливістю життя. Як це поєднано? Не знаю. Але Кінгу й це вдалося.
Історія в історії. Якось так можна охарактеризувати подачу тексту в книзі. Старенький Пол Еджкомб – колишній наглядач у в'язниці смертників, доживає свої дні в будинку пристарілих. Хоч й чоловіку вже за 100 років, однак він з ясним розумом згадує свої зрілі роки, які пропрацював у блоці Е, людей, що оточували, в'язнів, яких відправив на той світ. Він постійно змушений нести свій тягар упродовж такого довгого життя. Проходить свою Зелену милю.
Тюремна атмосфера. Початок ХХ сторіччя. Я вже мала справу з Кінговим зображенням в’язниці («Сплячі красуні»), тому деякі відчуття перекочували з попереднього досвіду. Але порівняти їх все одно тяжко. Уявіть, якби Вам довелося працювати у в’язниці, куди відправляють смертників доживати останні дні, у сумнозвісний блок Е, а потім благополучно провести їх Зеленою милею до старенького іскруна, аби приречені виголосили останні свої слова і їх прикінчив електричний струм. Тут не відчувається якогось зайвого навантаження, репетиції страти виглядають досить буденно, а часом й взагалі кумедно. Сама смерть – звичайна річ. Особливо для працівників в’язниці. Ґвалтівники, терористи, божевільні вбивці. Так собі атмосферка. Але чи може бути серед таких нелюдів хтось, хто не повинен закінчити так життя?
Джон Коффі – чорношкірий велетень, який потрапив до блоку Е за жорстоке зґвалтування й вбивство двох дівчаток. Здається, що все очевидно. Він винен. І повинен пройтись до старого іскруна. Лише обрані бачать у цьому великому чоловікові великі вчинки, добре серце й щиру душу. Вічне відчуття безвиході, безпорадності й несправедливості постійно душить. Ну і, звісно ж, не обійтися без расизму. Ніхто не стане розслідувати справу повторно, якщо ти чорний.
Хоч і в книзі багато суму, але вона випромінює стільки добра, від неї залишився гарний після смак. Містичний елемент робить її такою щирою та справжньою. Проте не варто забувати, що вона дуже складна. Морально. Це не та книга, яку захочеться швидко «проковтнути». Тому місія з дедлайнами в мене успішно провалилась. Однак у цьому випадку це на краще!
8471