Рецензия на книгу
Nutshell
Ian McEwan
11128926 сентября 2019 г."Сарказм кепсько пасує ненародженим".
Якщо уявити утробу як велику горіхову шкаралупу, тоді ким буде ненароджена дитина? Впевнена, цей малий хотів бути ким завгодно, але не спільником власної матері, котра перевертає світ, у який він ще не прийшов, з ніг на голову.
Якщо уявити матір святою, чи буде вона святою після кожного вчинку? Чи буде вона апріорі виправданою і незаплямованою?
Якщо уявити матір і дитину одним цілим, горіховою шкаралупою і ядром, хто буде відповідальним за ядро, коли воно вперше зустріне сонячне світло?
Це було приголомшливо. Настільки тонкої оповіді, де переплітаються події і безмежно красива мова, я не смакувала давно. Цими словами, з'єднаними у мереживо, хочеться вкриватись і любуватись ними, пробувати і розтягувати насолоду. Алегорія, ідеально вплетена в контекст, і не заїжджений ракурс роблять своє: мені хотілось аплодувати Мак'юену.
Когось "Горіхова шкаралупа" не проб'є на емоцію і залишить байдужим, у когось, можливо, викличе відразу і відіб'є бажання знайомитися з автором у подальшому. Хтось не зрозуміє мови, низької концентрації діалогів і деталізації. Якою б не стала "Горіхова шкаралупа" для вас, уявіть себе на місці малого і подумайте, чи все так однозначно?13664