Рецензия на книгу

• 

  Demetrios27 сентября 2011 г.

  Читав роман у рамках «програми» із заповнення прогалин у філологічній освіті. Книга немаленька, давно вже не брався за такі довгі тексти. Початок мені загалом сподобався — досить незвично, коли так повільно і неспішно описують життя героя, починаючи з раннього дитинства і далі. Попри відсутність чогось особливо цікавого, читати спершу не було нудно. Хоча й особливого інтересу книга не викликала, тому я її періодично надовго відкладав заради більш привабливих текстів.

  По-справжньому цікавим був опис життя героя у Парижі, усі ці знайомі імена художників, опис їхнього життя. Тут я дійсно насолоджувався читанням. І відчув страшенне розчарування, коли герой покинув мистецтво та повернувся до Лондона. Далі вже просто змушував себе дочитувати, бо його походеньки з Мілдред і т.д. не викликали нічого, окрім відрази. Хоча, з іншого боку, там багато психологічної правди і книга дійсно досить серйозна. Хоча подібні розлогі романи виховання у письменника 20 століття виглядають анахронічно.

  Фінал мені сподобався, що й лишило підсумкове позитивне враження від книги. Подібний логічний життєствердний хепі енд вигідно вирізняє книгу серед подібної прози Мопассана і Флобера, яких я, хоч і поважаю, але страшенно не люблю читати.

  Загалом, через велику кількість різноманітних героїв, читати було цікаво і тому, що постійно виникали питання «а що, якби він зробив так?», «а якби сталося інакше?». Хотілося якогось гіпертексту із можливістю різних варіантів розвитку сюжету, бо просто лінійно іти за передбачуваною вже після Парижа фантазією автора не надто цікаво.

  9

  58