Рецензия на книгу

• 

  Demetrios25 сентября 2011 г.

  Хоч книга і комерційна, та все ж вирізняється з загальної маси подібної "літератури". Вона (як і серія в цілому) містить багато оригінального. Хоча суто художньої цінності, здається, не представляє. У книзі ще більше згущуються фарби, у порівнянні з попередніми. Це вже книжка про дорослого Гаррі, відповідно і стиль більш скидається на дорослий фентезійний і містичний трилер, ніж на казку, як було в перших томах серії. Величезна кількість персонажів гине, часто невмотивовано, що нагадує американські бойовики, де люди мруть як мухи.

  На жаль, поступово втрачається та казковість і своєрідна "затишність", характерна для англійської дитячої літератури, якою так віяло від перших книг. Книга надто трагічна і жорстока для цього. Втім у романі випливають періодично "локуси відпочинку", поміж сутичками з Смертежерами та іншими проблеми, що трапляються на шляху героїв. Вони дещо розмиті і не дуже надійні, що не сприяє зняттю тривожності, яка пронизує книгу. Якщо порівнювати з Толкіном, то професор значно вміліше використовував даний прийом чарівних казок.

  Також втрачається деталізованість за загадковість окремих елементів сюжету, подій і предметів (артефактів). Це й очевидно, бо за сім томів автор вже розгубила ту деталізованість, яку мали попередні книги, більшість таємниць розгадана, і тому, як завжди в таких випадках, наступає певне розчарування. Окрім того, незвична і оригінальна деталізація чарівного світу Ролінг, що відкрилась з першими книгами, за всі ці томи стала більш звичною для читача. Вона лише доповнює вже відоме. І тут видно значну різницю між Толкіном і Ролінг. Все, вигадане Ролінг, внесене у текст, за межами якого майже нічого вартого уваги не залишилось. У Толкіна ж навпаки, у текст внесена мізерна частина художнього світу, і саме поза текстом знаходяться найбільш цікаві речі, про що неодноразово свідчать різноманітні відсилання і нетяки. У Ролінг таких натяків катма, що значно звужує її світ.

  Найсильнішим моментом у книзі, на мою думку, є розділ зі спогадами Северуса Снейпа. Безперечно, цей персонаж є найцікавішим, найскладнішим і найглибшим психологічно у всій серії. Хоча в останній книзі Ролінг і намагається розширити і поглибити психологічні портрети своїх персонажів, все ж жоден не виглядає так цілісно і переконливо, як Снейп. Цей образ вийшов дуже трагічним і несподівано ліричним. З іншими персонажами все було більш-менш очікувано.

  Окремо слід звернути увагу на вкрай толерантне відношення Ролінг до релігії, зокрема до християнства. Це виглядає навіть дивно у книзі про магію і відьом. Але в останньому томі існує ряд згадок церков, богослужінь, церковних свят - і всі з них у нейтрально-позитивному контексті. Вони не відіграють якоїсь важливої ролі, виконують функцію декорацій, але якихось дуже близьких і теплих декорацій (чого вартий коротенький опис різдвяного співу у церквушці біля кладовища, де поховані батьки Гаррі). Чимось схоже на твори віруючих світських письменників у радянські часи, які не могли говорити прямо, але залишали у своїх творах легкі і теплі натяки на віру і Церкву. Ідейний зміст твору (любов, що перемагає смерть, самопожертва) теж досить християнський, що дозволяє навіть декому стверджувати, що "світ отримав ще одного християнського письменника, поряд з К.С.Льюїсом і Дж.Р.Р.Толкіном" (з форуму дияк. Андрія Кураєва). Я таку думку не поділяю, ввжаю, що можна лише сказати, що в особі Ролінг антихристиянського письменника світ теж не надбав. Вона, схоже, більше схиляється до агностицизма з симпатіями до рідного англіканства. Глибокої релігійності і віри у ній, мабуть, немає. Та й проти "християнськості" книг Ролінг виступає багато похмурих і жорстоких моментів особливо у сьомій книзі. Там забагато відчаю і безнадії.

  Загалом у мене враження позитивні. Книга виявлась кращою, ніж я боявся, хоча й гіршою, ніж надіявся.

  13

  119