Рецензия на книгу
Стена
Андрей Цаплиенко
sireniti17 июля 2019 г.І сміятись, не ховати лице!
Де ми з тобою будем, коли закінчиться їхня війна?
Чи вистачить нам сили зробити так, щоби впала стіна,
Стіна, стіна... Впала між нами стіна, стіна, стіна...
Де ми з тобою будем, коли налиють і скажуть: "До дна!"
Чи стане нам бажання зробити, так щоби впала стіна,
Стіна, стіна... Впала між нами стіна, стіна, стіна...
Чи ми з тобою будем удвох в останньому кадрі кіна?
І вистачить нам сили зробити так, щоби впала cтіна,
Cтіна, стіна... Впала між нами стіна, стіна, стіна...
Впала між нами стіна!
Славко Вакарчук останнім часом потроху втрачає у мене авторитет, але не можна не признати, що його пісні знаходять відгук в душах українців. Ось і ця зразу згадалась мені, як тільки я почала читати роман.
Важка, дуже важка книга. Пересторога, пророцтво, постапокаліпсис. Чесно кажучи, насторожує, але не нагнітає. Просто сумно, що все отак, просто страшно.
А в вухах уже друга мелодія, сумна і до болі правдива, давно улюблених Антитіл:
Ти будеш завжди моя, як мелодія
Рідних пісень і Мами.
Ти будеш завжди моя, як Рідна Земля!
І тебе таку - єдину, люблю до нестями!
До поки є - i серце б'є. I серце б'є...
Люди спати, а ми голі і злі,
Губи в правді, руки в красній воді.
І сміятись, не ховати лице!
Для них воля – сміття, а для нас – понад усе!
А закінчити свою не рецензію хочу словами Тараса Тополі, якого дуже поважаю: "Ти будеш завжди моя! І що б не сталося, ми не відступимо, і говоримо у повний голос: моя Любов, моя Доля, моя Земля!" Моя Україна.Ф/М 2019
2/739838