Рецензия на книгу

• 

  Аноним1 июля 2019 г.

  "Ельф закінчив мелодію протяглою високою треллю, відвів флейту від губ, устав. - Чому так довго? - запитав із посмішкою. - Що тебе затримало?"

  Пишу відгук зараз, поки емоції яскраві. "Вежа ластівки" прочитана, на душі сум і одночасно нетерплячка, бо цікаво, чим закінчиться історія.
  .
  .
  Цей том - фінальна підводка до розв'язки, яка ставить на свої місця багато фактів. Картинка складається і визирає з-за туману, наче магічна Вежа Ластівки на озері Тарн Міра. Читати-не-відірватися, півкнижки за присіст! Останні 150 сторінок із 456 події розвиваються настільки швидко, що я лиш встигала гортати.
  .
  .
  Загадка Старшої Крові повністю розкривається, а Цірі вже не здається простою магічкою-відьмачкою. Історія родоводу розказано гарно, без зайвих прикрашень, не претензійно  і без пафосу.
  .
  .
  Всесвіт "Відьмака" мені зайшов і тим, що всі його мешканці, незважаючи на свої магічні чи інші здібності, не полишені емпатії, знайомих нам почуттів, роблять помилки, які можуть витворити живі люди. Саме тому історія сприймається близько до серця, бере за душу, а де треба, шкрябає по ній болісними  пазурами переживань за головних героїв.
  .
  .
  "Володарку озера" водночас хочеться і не хочеться читати, адже цей том - останній про пригоди Геральта і Цірі, яким завершується цільна сага. Сумно і трохи меланхолійно, як завжди буває наприкінці історії. Мабуть, візьму невелику перерву і порефлексую над "Відьмаком".
  .
  .
  5 Геральтів із 5.

  11

  1,1K