Рецензия на книгу
Башня шутов
Анджей Сапковский
nimfobelka21 августа 2011 г.Я вирішила читати саме в українському перекладі, бо маю надію, що він може бути дещо ближчим до оригіналу. І перше, що можу сказати з приводу книги - браво перекладачеві. Дуже жива, колоритна, "смачна" мова. Не зовсім цензурна (а іноді - відведто нецензурна), але воно все на своєму місці і гармонічно. Заце вже треба дякувати пану Сапковському, як і за присутній в досдатній кількості гумор, дотепність та іронічність. Спочатку важко було продиратися через незвичні імена та назви, а ще через латину, але потім нічого, звикла.
Тепер щодо змісту. Дія відбувається у часи гуситських воєн. Але самі історичні події є, так би мовити, декорацією, на тлі якої проживають життя звичайні (наскільки це можна сказали про героїв) люди. Все починається з того, що головний герой, Рейнмар із Беляви, потрапляє у халепу. І починає тікати. І дивом тікає. Протягом книги він потрапляє в усі ймовірні халепи на кожній, мабуть, двадцятій сторінці. І, звичайно, дивом, а також за допомогою неголовних героїв, з тих халеп вибирається майже без шкоди для себе. Дурний, взагалі-то, той Рейневан. Молодий, героїчній, дурний максималіст. Ще й закоханий до того ж. Закоханість, правда, потім проходить, а от дурість і нерозважливість - ні.
Послухай мене, уважно, непоправний дурню. Ти становиш для мене смертельну небезпеку вже самим фактом існування
от що кажуть про героя супутники.
Відверто і без прикрас описується середньовіччя: брудним і смердючим
Як і кожне велике місто у Шльонську, Свидниця погрожувала штрафом кожному, хто насмілився би викидати на вулицю сміття або нечистоти. Але аж ніяк не скидалося на те, щоби цієї заборони дотримувалися надто суворо, зовсім навпаки, видно було, що ніхто цією забороною не переймається. Коротка, але рясна вранішня злива підмочила вулички міста, а копита коней і волів швидко вимісили на них гівняно–грязюко–солом'яне болото. З болота, немов зачаровані острови з океанських вод, виростали купи відходів, пишно оздоблені найрізноманітнішими, часом дуже видовищними екземплярами напівзогнилого стерва. По густішій гноївці чалапали гуси, по рідшій — плавали качки. Люди ледве пересувалися тротуарами з дощок і дранки, раз по раз падаючи з них. Хоча ухвали магістрату погрожували штрафом також і за вільний випас худоби, проте вулицями в обох напрямках з кувіканням гасали свині. Свині справляли враження очманілих, вони чвалували наосліп — за прикладом своїх біблійних пращурів із землі Гадаринської, зачіпаючи пішоходів і страшачи коней.
Іноді за всією цією біганиною, ліричними та історичними відступами я забувала, про що взагалі йде мова, чому і куди поспішаюють герої.
Але на останніх розділах, коли герої наші потрапляють до Вежі блазнів, все стає серйозно. А остання сцена - так і взагалі трагічна.В цілому, сподобалось, буду читати далі, але я чомусь очікувала серйозну книгу, а отримала... не дуже серйозну :)
665