Рецензия на книгу

• 

  Аноним13 мая 2019 г.

  Обрала цю книжку, бо треба було книга, де є багато жартів. "О, у мене є ж Вишня", подумала я, і трохи не вгадала, бо веселих моментів було не стільки, скільки я очікувала. Хочу відзначити, що книжка дуже гарно оформлена, це КСД. Насичена салатова обкладинка, написи з вензелями і кульбабові парашутики, які повторюються потім на кожній сторінці. Щоправда, за кілька днів читання облізли кутики книжки, хоча читаю я акуратно.

  У збірку ввійшли твори різних періодів, починаючи з найбільш ранніх, фейлетонів з Кам'янця-Подільського. Мені це було мимо. Чомусь їх зберегли і вирішили включити в книжку, хоча вони давно вже втратили актуальність. Це як сучасні фейсбучні пости про враження від поточних подій, є цікаві, а є не дуже, і ці фейлетони рівно те ж, тільки датуються 1910-ми роками, вже давно неактуальні і геть нецікаві.

  Зараз би мабуть Вишню назвали колумністом, бо ця збірка - вінегрет з коротких заміток про все на світі, які Вишня публікував у різних газетах. Є усмішки про релігію (чи носить піп штани), сучасну автору медицину (бабка-шептальниця, бешиха і вих, лікування зубного болю заговором, єдину жіночу хворобу - сояшницю), сільську освіту (еволюція сільської дитини - випас гусей, свиней, іншої худоби, коней, домашня робота і робота в полі, і нарешті одруження). Цікаві замітки про його подорож до Німеччини, він детально описує свої враження від усього, що бачить. Виявилося, ще тоді, в 1920х, в них уже був порядок, а у наших людей уже тоді було прагнення обманути, обікрасти, нагидити.

  З усмішок можна скласти уявлення про його життя в Києві, у селі, в Криму, на лікуванні в Німеччині.
  Цікаві замітки про підпільні аборти (скільки життів матерів забрали ці тортури) і методичка про виховання дітей. Багато говориться про українізацію, яка проводилася в 1920-х роках, екзамени на знання української мови. Оповіді про письменників, письменницькі гурти (Плуг, Гарт), напрями літератури (неокласики, реалісти тощо). Про мисливство і такі популярні мисливські усмішки - для мене негуманні і неприпустимі, про задоволення від винищення тварин - полювання ведмедів, пошук лисиці, щоб убити і шкуру пустити на на горжетку, відстріл диких кіз, попри покарання за браконьєрство. І найгірше - що застрелили чийогось собаку, прийнявши його за вовка. Видно, що Вишня любить, але й висміює мисливство і рибальство. Як жінки не пускають чоловіків, про пиятику, як мисливський собака погриз черевики всьому сімейству, про вибір рушниці (все лушня, крім власної).

  Були й популярні й відомі твори, які вчили в школі і які багато разів потрапляли мені на очі. Ярмарок - чудовий! Чухраїнці - якась незрозуміла маячня. Про собачку із панськой породи може перші раз-два було весело, а з 20го разу вже ні.

  Актуально й досі, через 100 років після написання:

  
  Дивитися на державу, як на:
  а) свою особисту власність,
  б) корову, яку можна доїти, коли вгодно і як угодно,
  в) няньку, що мусить 35-річну дитину поїти з пляшечки молочком.
  Теж безпідставно, нерозумно і помилково.
  
  А взагалі, щоб із Харкова зробити Берлін, треба робити. Не сидіти й не дивитись на небо, думаючи: «чому я не сокіл, чому не літаю», а робити, шукаючи «свою долю» в себе під носом, а не на небі.
  У нас тієї «долі» на чотири Німеччини вистачить, так ми ж її не бачимо, ми все ще на небо поглядаємо, повилазило б нам!

  3

  358