Рецензия на книгу
Возера радасці
Віктар Марціновіч
Sopromat13 апреля 2019 г.Де вона- радість?
Радості в романі немає. Немає ні кохання, ні дружби, ні любові. Немає хорошого сексу ( або з жалю, або хтиво-"постановленний").
Не можу сказати, що хотілося хеппі-енду. Та хоча б озера поближче, ніж на Місяці.
Не сподобалася головна героїня.
Чи не дарма автор-мужчина став писати від імені жінки? Вчинки в неї більш чоловічі. Все робить поштовхами. Висловлюваючись толерантно- вона раптова. Не дуже віриш у її розум, гарне навчання ( по міркуванням, розмовам), в добре відношення до будь-кого. Є у нас висловлювання: "Бовтається, мов лайно в ополонці". То- про неї.
Згоден, що глибока дитяча травма, але дорослішати всеж треба. Не шкода було її в ресторані. Хто б прийшов, очікуючи підступа?
Різало очі слово "папа"в контексті всього, що відбувалося. Невже нічогісенько хорошого не було у цього типа?
Написаний роман гарно. Як завжди. Шкода, схаменувся запізно, що є мовою оригіналу. Із задоволенням прочитав би. Виписав згаданного у книзі Андруся Горвата.
Є епізоди смішні. Сказав би- сатиричні: Малмиженський центр, його ж музей з білкою, підготовка до приїзду попів.
Мужчини в романі всякі: від загадково-романтичного без імені - до одіозного Компотова.
Більш за всіх героїв сподобалася "сіста Саша".Розумниця та космополітка ( у мене це слово негативного сенсу не має). Але "донори" її- на Батьківщині. Без них їй - аж ніяк.
Батьківщина нагадує флігель за шлагбаумом. В чудовому місці, але поруч- особняк і охорона.141,1K