Рецензия на книгу

• 

  kallisto_kyiv5 марта 2019 г.

  Читали цю книжку в книжковому клубі. Обговорення вже відбулося, тож записую свої враження тут. Ми читали тільки першу частину, решту дві я вже додала в чергу на читання.

  Це мемуари акушерки, за якими зняли успішний і довготривалий серіал. Вони розказують про життя в Лондоні в повоєнні роки, про жахливу бідність і неграмотність, коли ще багато пологів проходило вдома, і саме акушерки Нонатус-Хаусу приходили в будинки, щоб прийняти пологи. Книга не дуже художня, написана досить сухою мовою, хоча в другій половині книжки розповідь стає більш цікавою. Але цікавий тут саме опис Лондону, району, де розташовані доки, його мешканців, звичаїв. І ще цікаво читаючи, порівнювати рівень розвитку медицини тоді і тепер. Вразила мене рахітична Бренда, дуже важко було уявити собі зовнішній вигляд людини, яка перенесла рахіт, і всі ці її пологи, які завдали їй таких страждань.

  Цікава історія дітей, що народилися від змішання рас, і те, як вони всі закінчилися - перша, коли жінка очікувала темношкіре дитя, а народилося біле; друга, коли народилося таки темношкіре і батько категорично примусив його позбутися; і третя, коли чоловік в літах нарешті став батьком, і виховував цю дитину, наче не здогадувався, що вона може бути не його.

  Історія повії Мері примушує згадати недавній випадок, коли дівчина з дитбудинку викрала дитя в дитсадочку. Ця історія минулого або позаминулого року поставила на вуха всю Україну, і дитя таки знайшли.

  В кожній історії є над чим подумати і що згадати, і я хочу читати далі.

  3

  196