Рецензия на книгу

• 

  kallisto_kyiv15 января 2019 г.

  Книга прочитана в рамках книжкового клубу.

  Останні 5 років я уникаю як російських авторів, так і книжок про Росію. Братського всього наїлися вже достатньо, більше не хочу. Але тут обіцяли найкращу книжку минулого року, та ще й від Глуховського, якого я колись багато чого читала, і він тоді мені був дуже цікавим. Та й подискутувати з іншими завжди цікаво, тож я взялася читати.

  Спочатку було тошно. Особливо там, де описи Москви і Підмосков'я, цих сірих, похмурих міст і вулиць, сірих людей, ментів, які сканують людей і потім їх принижують. Одразу згадався мій короткий і неприємний досвід життя в Підмосков'ї. І хоч вже минув час, схоже, там нічого не змінилося.

  Цікавого в книжці багато чого.

  Як Ілля відрізняється від свого однокласника Серьоги, з яким вони колись були одного рівня, а тепер Ілля наче на 7 років відстав.

  Чи було в Іллі майбутнє? Мама померла, поховати ні за що, орієнтирів і підтримки немає, а є вибитий ґрунт під ногами, незмірна ненависть до Хазіна і горілка, яка збиває всі гальма. Чи зміг би він продовжити навчання, стерти ті 7 років у в'язниці?

  Чи дозволить хороше виховання, яке Іллі дала мама, зберегти особистість у в'язниці, чи так важливо виховувати дитину хорошою людиною, якщо якийсь обдовбаний мент може стерти це все в одну мить і відібравши у людини майбутнє? Чи може бути хорошою людиною і щасливим той, кому з дитинства втовкмачували, що іти по головах нормально, що засадити у в'язницю невинного і за нього отримати зірочку на погонах - нормально. Що продати батька, щоб самому виплисти - це теж нормально.

  Око зачепилося за зупинку тролейбуса через кортеж, як добре, що в нас від цього вже відмовилися, та і я вже відвикла, а було стояли часто і довго, поки наш легітимний на роботу їхав.

  Ну і фінал. Чекалося, що Ілля знайде спосіб якось інакше розібратися з усім, скориставшись телефоном Петі, своїм інтелектом і спробувавши зловити хоч трохи везіння. А ще не вистачило дописаної лінії, коли Петіні батьки і Ніна дізналися, що то зовсім не їхній син і чоловік вів з ними всі ті розмови.

  Вердикт: написано талановито і сильно, ця кучерява мова часом зачудовує. Але якби не клуб, я б не читала

  0

  94