Рецензия на книгу

• 

  Plonochka22 декабря 2018 г.

  Повість "Полковникові ніхто не пише" варто читати восени, щоб налаштуватись на настрій книги. Бо ж навіть сам головний герой зізнається, що переживає осінню хандру:
  "

  
  – Я не болен, – сказал полковник. – Просто в октябре я чувствую себя так, будто мои внутренности грызут дикие звери".
  

  Маркес - справжній майстер пограти на людській ностальгії. Похиле подружжя, яке втратило сина, постійно згадує минулі, кращі часи. Часи достатку, героїчних подвигів полковника і сімейних походів у кіно. Не те що тепер - щоб вижити і не померти з голоду, старим доводиться потай об'їдати бойового півня...

  А все тому, що сина вбили, дім під заставою, а полковнику - ветерану громадянської війни - все ніяк не призначать пенсію. Кожної п'ятниці ось уже 15 років він зустрічає поштовий корабель і затамувавши подих слідкує за листоношою, який розкладає кореспонденцію для адресатів. Тільки ж полковника серед тих, кому пишуть листи, нема. І він вкотре повертається ні з чим до своєї хворої дружини і бойового півня - вони все, що у нього залишилось.

  3

  628