Рецензия на книгу
День сніговика
Дзвінка Матіяш
xpywuk17 декабря 2018 г."Оранжевое небо, оранжевое море, оранжевая зелень, оранжевый верблюд..."
Трохи притчі, трохи антиутопії. Притчевий прийом побудований на колористичній символіці - протистояння сірого і барвистого. Метафоричний образ снігу, як втіленої чистоти і перемоги добра над злом (алюзія до "Лева, чаклунки і старої шафи" - тільки там "сто років триває зима, а Різдво все не приходить і не приходить", а тут - через панування диктатора не йде сніг). Не менш виразні алюзії і до "Посвяченого" Лоіс Лоурі - таблетки від інакшості. І до "Момо" М. Енде.
Важливий мотив твору, я б сказала наскрізний, цінність родини, дружби, стосунків - на контрасті "малий світ родини"/"великий світ авторитарної держави".
І протистоять тотальному сірому злу - старі, диваки і діти. А от дорослих і успішних - здебільшого все влаштовує.
Я б зарахувала цю книжку до рубрики "хороше сімейне передріздвяне читво" - і серцю, й розуму є за що зачепитися. Дорослі побачать у тексті своє, а читачі 12+ своє... І потім поговорить про це:)
Насмажити гарбузових оладок (смачно, хоча я готую за іншим рецептом, ніж герої повісті), закутатися в оранжевий шарф (дуже актуально під час простуди)...
Єдине, що мені не сподобалося в цьому авторському світі - це спроба надати твору релігійного виміру. У фантастичних творах це легше, й важче ніж у текстах про поцейсвітнє (будь-то реалістична чи "тепла" історія). Не сподобалося не тому, що я "проти" релігійних підтекстів - я якраз "за". Але образ Бога в "Дні Сніговика" виявився якимось аж надто суворим і відстороненим. Це швидше фатум, ніж благе Провидіння. Тож християнські конотації тут доволі умовні. "День сніговика" ближчий до "Посвяченого" ніж до "Хронік Нарнії".5837