Рецензия на книгу

• 

  Solo_mia8 декабря 2018 г.

  У пастці прокляття

  Як і попередня книга автора, "Тінь вітру", цей роман залишив глибокий слід на моїй читацькій свідомості, правду кажучи, я була зовсім ошелешена і шокована, читаючи останні 40 сторінок. Так, Сафон не зраджує своїй традиції повертати сюжет в різні боки, добиваючись ефекту крайньої неочікуваності. Але що мене особисто вразило в цій книзі, то це часта зміна настроїв як героїв, так, вочевидь, і самого автора, для якого нічого не важить змальовувати милі теревені, які веде головний герой з юною помічницею, і в яких він відчуває своє безспірне лідерство, а за кілька сторінок ми бачимо цього ж таки вихідця з якогось романтичного твору, а-ля "Джейн Ейр", в образі боягузливого майстра пера, який зіщулився і тремтить у присутності "хазяїна". Ці часті повороти сюжету, про які я вже згадувала, не дозволяють фіксувати всі деталі, дещо стирається з пам'яті, дещо ніяк не вкладається в голові, а ближче до кінця ми відчуваємо неспроможність зрозуміти задум атора.
  Але почнімо з початку. Молодий юнак, що заробляє собі на життя, працюючи в редакції однієї з барселонських газет, несподівано отримує шанс зарекомендувати себе як письменника-початківця у жанрі детективного роману. Давид Мартін деякий час працює над створенням серії романів сумнівної якості, змінює місце роботи, зв'язується з користолюбними видавцями, які вичавлюють з нього всі життєві соки, аж поки не отримує загадкового листа від незнайомого замовника, який пропонує щедру винагороду за один роман, абсолютно не схожий на ті, які Давиду коли-небудь доводилось писати. Таємничий паризький видавець, про якого ніхто нічого не чув раніше, дарує Мартінові не тільки гроші, досить велику суму, він також рятує того від близької смерті, спричиненої невиліковною хворобою. У такий спосіб заборгувавши владному панові, письменник береться до своєї частини угоди, умовою якої було створити книгу, що могла б поєднати собою тисячі людей, натхненних одними тільки словами, тобто створити нову релігію, культ тощо. Так він вплутується в грандіозну змову, мало не втрачає здоровий глузд та життя і прощається з найдорожчими людьми в гіркому усвідомленні, що він більше не спроможний керувати власним життям.
  Якщо порівнювати цю книгу з першою частиною циклу, то, звісно ж, вона набагато містичніша, моторошніша і кривавіша, якщо так можна висловитися. Так багато смертей, і чомусь мені не завжди були зрозумілі мотиви того чи іншого вбивства, що стосується вдови Дієґо Марласки, того ж таки адвоката... Як на мене, занадто мало пояснень ми отримуємо вкінці, і це після 500 сторінок тексту, насиченого різноманітними подіями, що холодять кров, збуджують цікавість і подекуди жаль.
  У романі дуже чітко проступає питання віри: що змушує людей вірити в те, що вони ніколи не бачили, але що здається їм безмежно близьким і рідним, як саме можна впливати на людей за допомогою спільної для всіх віри і, головне, як створюється механізм будь-яких вірувань.
  Дуже важливим є те, що ми зустрічаємо на сторінках книги вже відомих нам персонажів з "Тіні вітру", а оскільки хронологічно ці два романи не збігаються, то у "Грі янгола"ми маємо можливість спостерігати за молодим Семпере, історією його кохання з матір'ю Даніеля і, звичайно ж, повертаємось до Цвинтаря забутих книг, де кожна книга чекає на свого особливого читача, який зможе вдихнути в неї нове життя і нову пам'ять.
  Що ж до головного героя як образу, створеного з літер і смислів, то для мене він так і залишився просто персонажем на папері, мою увагу утримумав не він, скоріше це був покровитель світанків Андреас Кореллі, молода й кмітлива Ізабелла, вулички й завулки старої Барселони, вміло описані Сафоном, а Давид Мартін викликав у мене тільки неприйняття, злість і нерозуміння. Він грав тисячі ролей, змінював іпостасі на кожних десяти сторінках, тому так і залишився якимсь розрізненим героєм без чіткого пропису.
  Звичайно, твір тримає у напрузі до самого кінця, я б ніколи не здогадалась, хто є справжнім злочинцем, чим обернеться життя Давида у холодному будинку з вежею, куди приведе химерна гра, яку розпочали між собою вищі сили мільярди років тому, і в якій прості люди всього лише маріонетки в чужих руках. Роман справді важко назвати ординарним, він збурює велику кількість почуттів як позитиних, так і негативних, але от байдужим він точно не залишить нікого.

  7

  434