Рецензия на книгу

• 

  Plonochka25 ноября 2018 г.

  Це було доволі дивне читання. Навіть для мене, яка просто обожнює магічний реалізм. «Останню любов у Царгороді» багато хто прирівнює до «Ста років самотності». У моєму випадку це спрацювало, як хороша реклама. Але щось здається мені, Мілорад Павич переплюнув навіть самого Маркеса з його сімейством Буендіа. Не сюжетом, звісно, а скоріш вигаданими хитросплетіннями долі.

  Прикрившись ворожінням на картах Таро, Павич розповідає історію не одного, а одразу трьох родів: Опуїчів, Тенецьких і Калоперовичів. Фатум настільки сильно пов’язав їх між собою, що ніяким Ауреліано чи Хосе-Аркадіо і не снилося!
  Сюжет книги переказати – годі й старатися (змішалися люди і коні). Але тут є і містика, і кохання, і смерть, і війна, і помста. Події розгортаються у доволі романтичну добу – на зламі ХІХ-ХХ ст., що тільки додає «Останній любові…» яскравих барв.

  Попри всю відвертість деяких моментів, написана книжка дуже красиво – відірватися від читання просто несила. Висновок зробила однозначний: Мілорад Павич – неперевершений майстер слова!

  4

  1,1K