Рецензия на книгу
Де немає бога
Макс Кідрук
AxeWound11 ноября 2018 г.За будь-яких обставин головне — залишатися людиною!!
Богдан Ступка колись сказав: "За будь-яких обставин головне — залишатися людиною", а чи це можливо коли ти за миттєвості до смерті, а допомоги ніякої не має? На це питання Максим Кідрук выдповідає у своїй новій книзі "Де немає бога".
Коли кажуть що скоро має прийти осінь, перше про що я думаю, це не про запах жовтого листя та прохолодний вітер, а про вихід нової книги від Максима Кідрука.
Коли книга вийшла і я побачив обкладинку, перша асоціація яка виникла в мене в голові то це була "Катастрофа FH-227 в Андах", і я трохи насторожився чи не буде книга подібна до фільму, який знятий за подіями цієї катастрофи. Читаючи книгу, я в уяві проводив паралелі між цим нещасним випадком і подіями роману, і можу запевнити, схожість тільки в тому що літаки потерпіли авіакатастрофу у горах, в іншому вони взагалі не подібні.
Книга із себе представляє розповідь про багатьох людей, не пов'язаних між собою не соціальним статусом, не національністю та віком. Майже кожний розділ це окрема розповідь(сповідь) людини, яка відкриває частку свого єства, в якій ми познаємо персонажів, його мотиви, моральні цінності, та що ними керує. Так як в романі багато персонажів і кожний відрізняється від іншого то майже кожному читачу до душі припаде якийсь з них.
Так як характеристика персонажа - одна з найважливіших задач письменника, то Макс з цією задачею справився на відмінно, у нього добре вийшло описати внутрішній стан персонажів, вони відкрилися мені і я зміг зрозуміти деякі їхні вчинки, та чим вони мотивувалися.Головний сюжет пропливає крізь книгу, це їхній рейс 341 до Бангкогу, на літаку, який летить на високій висоті над горами у Пакистані, над якими пілоти із за технічних негараздів втрачають керування над літаком, і вони зазнають зіткнення з горами. Та головні герої зостаються живими, але про їх порятунок і мова йти не може, так як вони дуже в недоступній місцевості. З цього часу вони повинні проявити себе та показати свої людські якості так як вони можуть сподіватися тільки на себе і більше ні на кого. Ми знаємо що соціум має свої закони і люди не завжди отримують того що вони хочуть, і внаслідок чого між соціумом і особистістю виникають конфлікти, то як проявлять себе наші герої в соціумі, але тільки в екстремальних ситуаціях.
Так як письменник дуже добре розбирається в інженерії, то його опис і характеристики літака, чи інших технічних речей дуже деталізовано і якісно описані, і не приходить ламати голову і думати про те що я взагалі тільки що прочитав. Як і завжди в кінці книг від МК, нас чекають схеми і пояснення, щоби більш точніше у голові відтворити деякі події в романі.
Максим сам багато подорожував і достатньо написав книг з його подорожей по земних закутках і написав про них тревелоги, то він дуже добре вже набив руку про опис краєвидів, ландшафтів, то про якість описання їх, питання відпадають самі по собі, вони дуже прекрасно описані і змальовані. І коли ти читаєш сидячі в теплі, сонячною осінню, можна прекрасно уявити ті наметені вітром кучугури снігу, люті морози та білосніжні поклади снігу, і на руках пробивають дрижаки.
Весь роман читається дуже швидко, як і всі інші книг цього автора, тому вона не здається затягнута чи нудною, але є щось таке внутрішнє в мене в голові та серці, то це любов до першого "Бота" та особливо до "Твердині". Коли я їх прочитав, це було щось нереальне для мене, я взагалі не міг уявити що якийсь парубок з Рівного, пише настільки фантастичні романи, які можуть конкурувати з такими гігантами як Майкл Крайтон, Ларрі Нівен, Пітер Уоттс та іншими відомими фантастами. Це було щось нове для мене в українській літературі.
Я не принижую його наступні його книги які вийшли після "Твердині", і не кажу що вони погані, ні навпаки вони дуже цікаві і я завжди з задоволенням їх читав, і всім буду їх рекомендувати, але такого ефекту як від "Бота" уже не отримував...6926