Рецензия на книгу

• 

  Galarina28 октября 2018 г.

  Емілі дорослішає і цим майже все сказано. Маленька сирота вже стала сімнадцяти річною молодою дівчиною, яка йде своїм шляхом, з впевненістю у власному виборі.
  Дівчина переїздить до Шрусберрі, до осоружної тітки Рут, яка весь час робить Емілі зауваження і вважає її хитрою і підступною. Здавалося б, що після тітки Елізабет дівчині вже нічого не страшне та строга й сувора тітка Рут може зламати волю будь кого. (Щоправда добре що Емілі не з таких, а справжній Мурреївський погляд і тут спрацьовує). Як виявилося, життя в містечку нічим не відрізняється від життя в Чорноводді і тут є чимало тітечок, що тільки те й роблять, що сидять біля вікна і підмічають, хто коли де як і з ким, щоб потім рознести по місту у вигляді спотвореної чутки.
  Роман здебільшого написаний у формі щоденника. Тітка змусила Емілі підти на поступ і відмовитися від деяких своїх щоденних письмових робіт. Та й це пішло дівчині на користь, бо ж потрібно ощадливо використовувати слова чи вчитися гостріше підмічати деталі повсякдення.
  Ця частина виявилася дещо легшою, немає вже почуття постійного жалю до бідної сироти. Та й родина її матері виявилася напрочуд розважливою.
  Окрім драматичних подій у замкненій церкві було ще чимало дійсно смішних моментів.
  Чудова історія про канадську дівчинку початку двадцятого століття, яка понад усе прагне стати письменницею.

  12

  540