Рецензия на книгу

• 

  Plonochka26 октября 2018 г.

  Основна асоціація, яка залишилася після прочитання дебютного роману Капоте «Інші голоси, інші кімнати» – це його стиль. Досконалий і магнетичний стиль написання. Книга повністю занурює в атмосферу американської «південної готики», приправлену нальотом часткової автобіографічності. Тому, звісно, не обійшлося без психологічної напруги.

  І так: 13-річний хлопчина, в якого померла мати, прибуває до невеликого містечка на півдні США. Напередодні батько, який тут мешкає і якого він ніколи не бачив, прислав листа, що хоче нарешті заопікуватися своїм малим.
  Але зустрітися з татом в новому помешканні хлопчику все ніяк не вдається. Химерний будинок - Лендінг - неначе живе своїм життям, сповненим містики. Точно існує якась таємниця, що пояснює все. Малому її конче потрібно розкрити, але мешканці Лендінга (кожен чудернацький по-своєму) не поспішають цього робити.

  Колись я дивилася фільм «Капоте» (2005, жанр – драма/трилер). Це біографічна стрічка, яка розповідає історію написання письменником іншої його книги – «З холодним серцем», про жорстоке вбивство однієї сім’ї. Пам’ятаю, мене дуже вразило, з якою прискіпливою ретельністю Трумен ставився до вивчення матеріалів, які мали лягти в основу його книги. Процес підготовки зайняв кілька років!
  Тепер я розумію, що тільки так і народжується досконалий авторський стиль – виховується довгою і рутинною працею.

  7

  2,1K