Рецензия на книгу

• 

  unintended_mmm22 октября 2018 г.

  "Ми мали би щось одне одному шепотіти.
  Можливо, слова прощання".
  

  Мій читацький рік ще не закінчився, а я вже з упевненістю можу сказати, що це найбільш незвична та неординарна книга цього року особисто для мене.

  Лише уявіть: оповідач – ненароджена дитина, яка знаходиться в утробі матері й має от-от познайомитися з цим грішним світом.
  

  
  "Я занурений в абстракції, і тільки зв'язки, що плодяться між ними, створюють ілюзію знання світу."

  Але поки що, через свою матір дитинча чує й відчуває цей світ, виказуючи свідоме доросле розуміння майже усього, що коїться за межами живота матері.

  Труді, його мати, знаходячись на дев’ятому місяці вагітності, зраджує батькові дитини з його ж братом Клодом. Низка причинно-наслідкових зв’язків призводить до того, що коханці стають змовниками, готуючи разом жахливий злочин (тут мені так згадувався Достоєвський з його «Злочином та карою»).
  Хлопчик, що має народитися, філософствує щодо причин усього, що твориться в світі та в родині, в якій йому належить невдовзі з'явитися, нерідко бореться сам із собою, розриваючись між відстороненим розумінням речей та природним зв’язком із матір’ю, і саме ця боротьба визначає ту чи іншу реакцію, те чи інше рішення щодо свого існування та свого майбутнього.

  Ця книга - це дивовижна історія про вибір, про злочин і кару, про любов в екзистенційному розумінні, про життя і смерть, зрештою. Як завжди Мак'юен копАє глибоко, торкаючись філософії, змушуючи читача думати й робити вибір разом з героями. Читається на одному диханні. Рекомендую!

  8

  404