Рецензия на книгу

Nutshell

Ian McEwan

(0)

unintended_mmm
22 октября 2018
"Ми мали би щось одне одному шепотіти.
Можливо, слова прощання".
Мій читацький рік ще не закінчився, а я вже з упевненістю можу сказати, що це найбільш незвична та неординарна книга цього року особисто для мене.
Лише уявіть: оповідач – ненароджена дитина, яка знаходиться в утробі матері й має от-от познайомитися з цим грішним світом.

"Я занурений в абстракції, і тільки зв'язки, що плодяться між ними, створюють ілюзію знання світу."
Але поки що, через свою матір дитинча чує й відчуває цей світ, виказуючи свідоме доросле розуміння майже усього, що коїться за межами живота матері.
Труді, його мати, знаходячись на дев’ятому місяці вагітності, зраджує батькові дитини з його ж братом Клодом. Низка причинно-наслідкових зв’язків призводить до того, що коханці стають змовниками, готуючи разом жахливий злочин (тут мені так згадувався Достоєвський з його «Злочином та карою»).
Хлопчик, що має народитися, філософствує щодо причин усього, що твориться в світі та в родині, в якій йому належить невдовзі з'явитися, нерідко бореться сам із собою, розриваючись між відстороненим розумінням речей та природним зв’язком із матір’ю, і саме ця боротьба визначає ту чи іншу реакцію, те чи інше рішення щодо свого існування та свого майбутнього.
Ця книга - це дивовижна історія про вибір, про злочин і кару, про любов в екзистенційному розумінні, про життя і смерть, зрештою. Як завжди Мак'юен копАє глибоко, торкаючись філософії, змушуючи читача думати й робити вибір разом з героями. Читається на одному диханні. Рекомендую!
8 понравилось
0
405

Комментарии 0

Ваш комментарий

, чтобы оставить комментарий.

Комментариев пока нет,
ваш может стать первым