Рецензия на книгу

• 

  Plonochka16 октября 2018 г.

  А поговорімо, друзі, про малу «мандрівну» прозу. Крайня книга, прочитана мною в цьому жанрі – «Льонтом» Богдана Ославського від Діскурсусу. Книжечка зайшла мені на одному подиху. Але зовсім не тому, що невеличка (і тим паче, в ній не бракує сенсовності). Вона просто написана від душі і для душі, глибоко, щиро. Навіть не скажеш, що «Льонтом» – це дебютна книга молодого автора, – настільки виважене і зріле його письмо.
  Кілька слів щодо сюжету. Він зовсім не новий – це ще одна версія «заміток подорожнього». Тільки от маршрут мандрівки дуже незвичний. Ославський разом з дружиною подався не в облюблені туристами місця, де ол-інклюзів, комфорт і лакшері.
  Вони помандрували автостопом у країни Центральної Азії:
  • Казахстан
  • Узбекистан
  • Таджикистан
  • Киргизстан.
  Для багатьох це звучить рівнозначно «дупі світу». Бо зрозуміло, що там не те що про комфорт не йдеться, а іноді навіть й про безпеку.
  У своїй подорожі Богдан читав збірку «Фадо» Анджея Стасюка, нею він і надиха́вся. Я сама не так давно читала «Фадо» (nota bene – зробити на неї фотовідгук!), і та книжечка мені дуже полюбилася. Тож полюбився і «Льонтом», інакше і не могло бути, бо Ославський таки зумів не лише віднайти точки дотику різних цивілізацій, а й настроєво наблизитися до Стасюка. Гарно вийшло.

  3

  133