Рецензия на книгу
Ініціація
Люко Дашвар
Аноним26 сентября 2018 г.Невдалий експеримент
Мистецтво – це постійний експеримент. І, як відомо, результат невдалого експерименту – теж результат. Результат жіночого роману української письменниці Люко Дашвар – нудьга і відраза.
Почати варто з того, що я чудово розумію як цільову аудиторію, так і призначення рожевих романів: вони створені жінками для жінок. Однак, це не означає, що читачі чоловічого роду не мають права наближатися до книг із квітчастими обкладинками. Також, це не означає, що авторці дамського чтива можна уникати жанрових правил.
Як окремий напрям в літературі, жіночий роман містить свої закони. І хоча деякі з них можна упустити (обов’язковий щасливий кінець до прикладу), інших же опускати не слід. Тому я не говоритиму про ліниві сценарні ходи, як надання оточенню якостей персонажа, тільки тому, що героїні більше ні з ким поговорити у сцені (розмови із реальністю) чи введення нової сюжетної інформації через сни (із по-хорошому складним дійством такі допущення неминучі); не говоритиму про специфіку стосунків, де персонажі відносяться один до одного як до шматка м’яса і називають це пристрастю; і про недоцільні імена, створені самим сентименталізмом (так, я про персонажа на ймення Блек) писати також не стану. Усе перелічене можна було б пробачити, якби не одна найважливіша помилка – головний герой.Меланія – персонаж, який виступає оповідачем у першій, третій та, частково, в заключній четвертій частині, в історії займає місце протагоніста, тобто героя, навколо якого відбуваються сюжетні події. І, окрім ведення розповіді, її основне завдання – змусити читача переживати за власну долю та викликати у нього симпатію, бажання асоціюватися з героєм. Але її, Меланії, самозакоханість та егоцентризм не дозволяє цьому статися. Хто захоче слідкувати за життям персонажа, пиха якого проявляється прямим текстом у кожному абзаці? Таких людей достатньо у реальному світі, і якби вони мені подобалися, я б не став занурюватися у вигадані. Тож, для тих, хто не розуміє, чому цей насправді цікавий роман не викликав захоплення, висуну теорію – справа у Меланії.
Адже навіть якщо приписати їй завдання не героя, а антигероя, то вона все одно не справлятиметься зі своїми обов’язками.
Антигерой – це протагоніст, цінності якого для нас
чужі, чи просто незвичні для людини, яку ми вважаємо порядною. Це може бути найманий вбивця, який винищує ціле місто, щоб помститися за смерть брата, чи водій, що збиває собаку тільки за те, що в дитинстві його улюблена дворняга відкусила палець. Тобто персонаж, який має право чинити неправильно, бо ми розуміємо чому він це робить. Розуміємо мотиви, які спонукають його до злих на перший погляд дій.
Меланія ж просто носиться від локації до локації й робить або те, що не хоче, або те, що не треба. Або те, що хоче. А може й те, що просто треба. Вона не керується принципами, поглядами чи переконаннями. Вона не взаємодіє з оточенням. Вона не така цікава, як каже.Про це, до речі, свідчить і друга частина роману. Погодьтеся, події, що розгорнулися на хуторі поблизу Карасівки – це справді хороший приклад української камерної історії. Та ще й із соціальними коментарями та викриттям людських вад – знахідка, а не повість! І хіба це не через цікавих персонажів, за думками яких так і хочеться прослідкувати? Хіба не через доброту і осмисленість Павла Перегуди ми вперше по-справжньому зацікавилися подіями описаними в «Ініціації»?
Напевно, так.
Втім, звідки мені знати?133,4K