Рецензия на книгу

• 

  Аноним25 сентября 2018 г.

  В силу своєї чутливості та емоційного світосприйняття, мені не легко далась ця книга. Від першої до останньої сторінки, я перебувала наче в вакуумі почуттів та переживань, якими жили та марили «капітани піску». І чим більше заглиблювалась, тим гостріше відчувала дитячий біль, страх і величезну прірву між добром та злом. Сирітство, тема досить важка та глибинна, і як показує час, існує стільки ж, скільки людське суспільство.

  Капітанів піску важко назвати дітьми, адже їхнє дитинство скінчилось саме тоді, коли вони вперше переступили поріг безпритульного існування, без батьків, без дому, без будь-якої підтримки з боку дорослого. Дітьми вони залишалися лише зовні, однак зовнішність оманлива. Душею і тілом вони вже давно перетворились на зрілих особистостей, і їх життя мало що нагадувало безтурботні дитячі будні.

  
  «Що було у них? - Тільки безмежна свобода, тільки вулиці і пляжі цього міста, де вони вели не завжди легке життя, добуваючи їжу і одяг усіма можливими способами: підносили валізи, крали гаманці і капелюхи. Іноді грабували, іноді просили милостиню»
  

  Як вміють, вони борються за своє життя. І в майбутньому на них чекають різні дороги: хтось стане вбивцею, хтось художником, хтось священиком, а хтось комуністом. «Капітанам» весь час доводиться самостійно осягати прості і водночас складні речі, такі, як любов, дружба, сім'я, зрада, вірність собі і вірність іншим. Вони різні – "капітани піску". Але їх об’єднує любов до свободи, заради якої вони готові віддати своє життя – і віддають. Потрапляючи до лап поліцейських чи в дитячий притулок, який зі своїм карцером радше нагадує в’язницю, ці діти роблять усе можливе й неможливе, аби знову потрапити на волю.

  Їх життєвий шлях не простий. Їм мало співчувати, для них треба щось робити, однак мало кому хочеться мати справу з дітьми, які ладні облити вас брудом, образити, відштовхнути, або ж знехтувати вашою добротою. Цим хлопцям потрібен час, аби знову віднайти в собі сили довіритись, дослухатись до чиєїсь поради, прийняти від когось любов та довіру. Можливо саме тому, кожен із них, по собі так і залишився в душі розбійником, мало здатним до корінних перемін в своєму особистому житті. Ж.Амаду дуже гарно передав картину та суть існування безпритульних дітей, оскільки його діти, це точна копія тих, хто навіть і зараз блукає по закуткам міст та селищ в пошуках їжі, пригод та спочинку. І хоч сьогодні ми зустрічаємось з ними не часто, однак вони продовжують кочувати, жебракувати, створювати свої групи, і завдяки групам, хоч трохи підтримувати відчуття безпеки та захисту.

  6

  1,2K