Рецензия на книгу

• 

  Аноним13 сентября 2018 г.

  Книга, основанная на воспоминаниях самого Ремарка, который служил в войсках во время WW1. Молодой солдат Пауль Боймер попадает на войну и проходит все круги ада. Ранения, смерти товарищей, кровь, грязь, низость окружающих, бессмысленнось происходящего. Ты на войне - никто. Одна единица из многих. Человек, прошедший войну, меняется навсегда и уже не может найти себе места в мирной жизни. Все это описывается очень натурально и четко. Этот роман прозвел на меня сильное впечатление. Он поднимает много вопросов, которые заставляют задуматься. Следующими цитатами я вам это покажу:
  "Молодими зіркими очима ми бачили, що класичне поняття батьківщини, яке прищеплювали нам учителі, реалізувалося насамперед у таке знищення особистості, якого ніхто й ніколи не вимагав від найпослідущого прислужника".
  "... від влади в людини й голова може піти обертом. А найдужче - в тієї, яка в цивільному житті була таке собі ніщо".
  "... ми тільки й уміємо, що грати в карти, лаятись та воювати. Небагато для двадцяти років - і забагато для двадцяти років".
  "Ми не б'ємося, ми рятуємо себе від знищення. Гранати кидаємо не в людей, ми про них не думаємо, тепер на нас полює в тих касках, тими руками сама смерть..."
  "Чийсь наказ перетворив ці тихі постаті на наших ворогів; інший наказ міг би перетворити їх на наших друзів. Якісь люди, що їх ніхто з нас не знає, сіли десь за стіл і підписали угоду, і ось уже кілька років нашою найвищою метою стало те, що зазвичай усе людство вважає ганьбою і за що найтяжче карає".
  И контрольный выстрел: "Його вбито в жовтні 1918 року, в один іх тих днів, коли на всьому фронті було так спокійно й тихо, що у воєнному повідомленні обмежилися тільки однією фразою: "На Західному фронті без змін".

  Все повторяется.

  1

  295