Рецензия на книгу

• 

  yusjanja

  28 августа 2018 г.

  Щастя — це не річ, яку можна отримати у винагороду, це властивість думки, стан душі.

  Роман, який захоплює з перших рядків передачею ландшафтів, повз які проїжджали Максим де Вінтер і його нова дружина, полонить описом зовнішності героїв, чарує епохою, звичаями, манірністю тогочасних жителів.
  ⠀
  З перших же сторінок роману маєток Мендерлей оповитий загадковістю і незбагненою красою, місце, де неповторні сади, світанки і жінка-примара, чиї туманні обриси набували форми з кожним промовленим словом, спогадом. Її риси були розмиті, колір обличчя невиразний, розріз очей і тип волосся ще не визначені, про це ще потрібно було дізнатись. Та з кожною главою по крихітці ми відкриваємо Ребекку, хто вона така, яка її історія.
  ⠀
  Вона не просто примара, тінь людини, якої вже немає. Вона - атмосфера, якою просякнулась кожна часточка маєтку, частина душі знайомих із нею. І позбутись від неї неможливо.
  ⠀
  

  
  Я знаю, що тієї ночі плакала — гіркими слізьми, які неможливо вичавити з мене сьогодні. Так, глибоко зарившись носом у подушку, після двадцяти одного року ми вже не плачемо.

  ⠀
  Важке випробовування випадає місіс де Вінтер #2: розкрити суть хворої прив'язанності оточуючих до Ребекки, позбутись тягаря колишньої дружини, відвоювати своє місце біля чоловіка. Цьому не сприяла її юність, сірість і замкненість. Їй лиш чудово вдавалось накручувати себе.
  ⠀
  

  
  Я змогла б поборотися з живою, але була не в змозі протистояти мертвій.

  ⠀
  Роман прекрасний. Він поєднав у собі й елементи детективу, готичності й сентиментальності, і психологічного трилеру.

  5 понравилось

  337