Рецензия на книгу

• 

  MarinaKopaihorodska24 августа 2018 г.

  Кумедно, коли в дитинстві гадаєш, що час ніколи не спливе, а коли тобі стукає двадцять, час летить, наче ти в швидкому потязі до Мемфіса.

  З цим чудом я знайома ще з того часу, коли шукала подружці дещо на день народження – книжку про справжню жіночу дружбу (я дуже сподіваюсь, що ти її прочитала). Вже тоді я мала величезне бажання її прочитати, але куди, це ж подарунок. І от тепер я розумію, що не прогадала.
  Перше, що приваблює, - незвичайна назва. Ну от ви скажете, що за нею криється історія «про життя»? Такої кількості дійових осіб я ще ні в одному творі не зустрічала, бо тут описується два проміжки часу: роки Великої депресії в Америці і 80-і роки 20ст. Дві історії в одній. Відправною точкою є дім престарілих «Трояндова тераса», де 48-річна, зовсім розчарована в житті Евелін зустрічає милу і балакучу стареньку місіс Тредгуд, яка і розкаже їй про своє життя, а також долі жителів Вісл-Стоп, їхні проблеми, радощі, печалі тощо. Книга має післясмак спокою і умиротворення. Я думаю, особливо приємно її читати десь на відпочинку коло моря чи з видом на гори.

  3

  305