Як хочеться – вмерти! Аби... «Стус Василь. Вибрані твори»
robot22 марта 2015Як хочеться – вмерти! Аби не мовчати, ні криком кричати останню зірницю, обвітрену врано останнє спинання осклілої днини – діждати – і вмерти! І вже – не вертати: у спокій глибокий, де тиша колише, де пісня затисне обкладене серце – ані продихнути – як хочеться вмерти! Відмрілися мрії, віддумались думи всі радощі – вщухли, всі барви – погасли. Голодна, як проруб, тропа вертикальна не видертись нею ні кроком ні оком ні рухом ні духом ні тілом зболілим ні горлом скривіли од крику – владико, піднось мене вгору, бо хочу – померти! Та й як перебути – ці гони чекання пониззя безодні цей поверх терпіння цю муку прелюту дай, Господи, - вмерти! Пропасти, забутись, зійти себе в зойках, на друзки розпасти, розвіятись в вітрі, згубитися в часі і вирвавши душу піти – в безімення! За пагорбом долі – снігів снігавиця, завія дороги, кушпелиця шалу, а матірні руки, осклілим світанням піднеслі над світом, шукають навпомац синівське привиддя родимку при оці зажурені згорблені схилені плечі. Як хочеться – вмерти! зайти непомітно за грань сподівання за обрій нестерпу за мури покори за грати шаленства за лють – огорожі за лози волань шпичаки навіженства аби розплататись в снігах безшелесних десь між кучугурами доль запропалих – Як хочеться вмерти!
7 понравилось1,7K
