Я ще не змирився з тим, що... «Дім дивних дітей»

• 

  kucheryashka96

  17 июля 2013

  В друзья

  Я ще не змирився з тим, що моє життя буде звичайним і буденним. Одного дня мати посадовила мене біля себе і пояснила, що я не може стати дослідником з тієї простої причини, що все у світі вже досліджене й відкрите до мене. Так я дізнався, що народився в «неправильному» сторіччі, - і відчув себе обманутим. І я справді повірив йому тому, що хотів вірити. Він – чужинець на чужому острові, під чужим дахом, чужинець, що завдячував своїм життям людям, які розмовляли чужою мовою. Ніде немає порятунку. Я йшов назад під місячним світлом, почуваючись маленьким та нещасним. Все у житті не таке просте, як здається. Я людина надміру вразлива, схильна бачити речі, яких насправді немає. То була темрява, до якої призвичаїтися неможливо. Я був знервований, спантеличений і дивовижним чином збуджений – і все це одночасно. Мені насилу вдалося вмістити в свою свідомість те, що відбувалося в цю конкретну мить, не кажучи вже про майбутнє.

  Вибач, що я отак…Зазвичай я не така емоційна… Я уявив собі свій величезний будинок, моє місто, де я не мав друзів, зате мав купу лихих спогадів, абсолютно непримітне й нікчемне життя, яке мені судилося прожити і яке вже було розписане мені як маршрутна карта. І я збагнув, що мені ще ніколи не спадало на думку відмовитися від нього. Прийшов ранок і приніс із собою дощ, вітер і туман – тоскну погоду, коли мало віриться в те, що попередній день був не чим іншим, як дивовижним чудесним сном. Нічого дивного в мені немає. Я – найпересічніша посередність, яку тільки можна зустріти. Я завжди знав, що я дивак. Але мені ніколи на думку не спадало, що я якийсь дивний. Якщо вже терпіти фіаско, то це фіаско має бути ефектним і приголомшливим! Істота. Лиха сила, яка зруйнувала все те, що я смиренно називав життям, хоч яким би скромним воно не обіцяло бути. Сили, як занесла мене в цю точку простору і часу, не питаючи мого дозволу, так само, як і сили менш лихі і аморальні, вирішували за мене, не питаючи дозволу, як мені жити і що робити відтоді, як я став достатньо дорослим, щоби щось робити і приймати рішення. Але в мене з’явився шанс зламати цей хід подій, малесенький слабенький шанс, який уже вислизав із моїх рук. Колись я мріяв про втечу від звичайного буденного життя, але воно ніколи не було звичайним. Я просто не помічав, наскільки незвичайним воно було.

  1 понравилось

  1,1K