Бабуся прудко піднімається... «Карпатське танго»
sireniti17 января 2022Бабуся прудко піднімається вгору за течією. Тут росте стара крислата яблуня. Плоди на ній швидко дозрівають, вони кислі й пахучі. Дереву з товстезним стовбуром багато років, навіть Ба не знає скільки. Я дуже люблю яблука. Саме ця яблуня подарувала яблуко, яке я вперше скуштував у своєму житті. Років до шести я навіть не знав, що існують вишні, сливи й груші. Та й ніхто з дітлахів не знав, ні де вони, ні як виглядають. Не було в нашому селі жодного плодового дерева. Точніше, були, але в той доісторичний період, коли ще нас, дітей села, не існувало. Чогось вважали, що війна більше вдарила по місту, ніж по селу. Керівництво країни вирішило, що то несправедливо, і для соціальної рівноваги вигадало для села податок на фруктові дерева. Там, у місті, люди звикли бачити фрукти гарними й помитими в себе на тарілочці, коли тільки захочуть, а ті, хто мав садки й доглядав їх, знали сувору правду вирощування садовини: родить через рік, і то тільки якщо не померзне. У селян же є чотири вороги: зима, весна, літо і… правильно, осінь. Скажімо, у сніжні зими з лісу прибігають зайці й перегризають деревця, які потім усихають… Після того, як не один селянин спантеличено почухав потилицю, сплативши податок ні за що, спересердя всі дружно взялися за сокири й повирубували садки під корінь. Тільки в 1954 році отой податок відмінили. Люди довго не садили нові дерева, не спішили: усе боялися, що то чергова пастка держави. Коли бабуся вперше принесла серед інших гостинців яблуко, я все не міг уторопати, що то таке й що з ним робити… Ми збираємо падалиці й несемо додому — з них вийде смачна сушня. Ріжемо яблучка на скибочки, розкладаємо їх на невеликому горищі. Ба нікуди не квапиться. Їй не треба, як мамі, на ферму чи, як татові, до лісгоспу. У неї свій ритм. — Ба, а ти ж не можеш бути тут вічно. Бабуся підводить голову й усміхається. — Чому ж. Можу
7 понравилось84