— Ти помреш? — Рано чи... «Ехопраксія»
MastrobuonoSemeiotics29 июля 2019— Ти помреш? — Рано чи пізно. Сподіваюся, не найближчим часом. — Радий це чути, — сказав Брюкс. — Бо якби ти була жертвою ІТП, то не змогла б відповісти на це питания. Ти могла б його навіть не почути. — Дене, я не... — Ти і я, — він підвищив голос, перебиваючи її, — ми благословеннні певним рівнем заперечення. Ти визнаєш, що одного дня помреш, ти розумієш це інтелектуально, на певному рівні, але насправді ти в це не віриш. Не можеш. Думка про смерть — вона, бляха, надто страшна. Тож ми вигадуємо собі Казкові Небеса, на яких опинимося після того, як відійдемо, або за допомогою своїх друзів та друзів наших друзів шукаємо безсмертя на чипі, або — якщо ми хардкорні реалісти — на словах визнаємо смерть і тління, а насправді далі почуваемося безсмертними.
116