«Усі книжки в мене були почеркані, пописані, рідко можна було натрапити на сторінку з чистими полями й не підкресленими рядками, бо я не просто читав, а виправляв, дописував, перекидав горіцапки думку того чи іншого автора, зважував її на тиглях свого сприйняття і або піднімав до рівня вибраних, або опускав до рівня люмпену, тавруючи своїми ж заувагами. Усі ці чужі думки скидалися на табун диких коней, щойно об’їжджених, завдяки мені чужі думки ставали розтлумаченими та освоєними, в такі моменти я відчував себе кимось, хто формує свідомість мас, веде їх кудись до обрію, виховує їхню духовну міць, хоча насправді я був ніким, я був маленьким слабеньким хробачком, який угвинчується в книжку і точить її, користі з того нікому не було, та й шкоди не було, але зате я таким чином витіснив із себе порожнечу, я чув, як вона з розпачем і болем залишає мене, щоб ніколи не повернутися, а я в уяві своїй виростав до співавтора книжки й мріяв зустрітися коли-небудь з ним та показати свої виправлення та зауваги.»