Глухої, як баба Килина,... «Село не люди»
Fermina_Daza12 июля 2012Глухої, як баба Килина, вересневої ночі, коли мамка від утоми просто засинала під татком, а він, чортяка, все не вгамовувався, тринадцятирічна дочка їхня Катерина сиділа на колінках у траві за домом. Очі – якраз на рівні ремінця, яким затягував штани Роман, кремезний чоловік за тридцять, із загрубілими від важкого руками. Катерина витерла губи, спитала: – То це і є любов?.. Слизька… Роман знітився: – Це… чоловіче молоко. – А казали… любов. – Іди… – наче батогом ото. – Піду… До побачення, дядечку. – І чого ти мене дядьком звеш, Катерино? – А як мені вас звати? Ви ж дорослий, а я малолєтка. – Іди, – повторив і сам пішов. А вона ще довго не йшла. Рукою по траві – роси повні долоньки. Умитися лишень вистачить, а хотілося напитися. – І що воно тепер у роті? Дні зо два відпльовувати ту любов.
3 понравилось313
