Ваша оценка1913 рік. Грізні битви людей та нечисті в минулому, колишні вороги навчилися жити поряд у Києві — головному місті Межі. Але цей мир примарний, насильство от-от вирветься назовні. Давні пророцтва невблаганні — прийде той, хто все змінить і відплатить сповна за несправедливість та утиски. Проти власної волі у вирі подій опиняється Олександр Тюрин, відомий сищик, який має свої причини уникати Києва.
Шість детективних головоломок, криваві злочини, політичні інтриги, біль та радість кохання, секре...
Жанры
Рейтинг LiveLib
4,2
93 оценки
- 547%
- 439%
- 312%
- 21%
- 11%
Ваша оценкаПрочитали 97Хотят прочитать 91
Рецензии
SeregaGivi17 июня 2023 г.Читать далееКнига очень колоритная, смесь реального мира, еще и исторического, с мифическими существами. Такое я люблю. Но вот слишком большое количество персонажей мне не понравилось. Я и в жизни плохо запоминаю имена, почему и не люблю читать сборники с кучей маленьких рассказов. Так вышло и с этой историей, по крайней мере с первой половиной, поскольку там были отдельные дела, хотя они в итоге и имели общий смысл, но подозреваемые и свидетели у каждого расследования свои. И мне порой приходилось или возвращаться, чтобы напомнить себе, кто тот или иной персонаж, или просто пускать все на самотек, не вникая в детали. Во второй половине книги дела пошли лучше, поскольку там уже остались лишь основные персонажи, с небольшим количеством второстепенных, по крайней мере в сравнение с первой половиной истории. На фоне этой каши, образовавшейся у меня в голове, в следствии такого большого количества новых имен, я не могу поставить высокую оценку. Плюс к этому и само повествование какое-то тяжелое. Есть книги, которые легко читаются, а есть такие, как эта, где просто расслабиться и получать удовольствие, не получится.
Оценка 6 из 1063406
sireniti22 мая 2023 г.Бог не без милості, нечисть не без щастя
Читать далееЩе одна прекрасна альтернативна історія від українських сучасних прозаїків, вірніше від авторкині Світлани Тараториної. Здається, що вона в своєму романі поєднала те, що не поєднується - людей і людиноподібних, тобто нечисть. І не просто поєднала, а вони живуть і співпрацюють в одному світі. І не де-не-будь, а в славному місті Києві.
Між людьми, що керують великою Імрерією сновигають і навіть займають керівні і відповідальні посади чорти, перевертні, лісовики, мавки, вовкулаки, та інші нечисть. І всі вони чекають на повернення свого пращура - Змія. Коли він прийде, невідомо, та організація змієпоклонців уже шириться столицею. І учасників стає все більше, і більше, і з ними повʼязані убивства, принесення в жертву, та інші страшні злочини.І безпосереднє відношення до всього цього має Олександр Петрович Тюрин, слідчий з особливо важливих справ, людина на початку роману. Але вже наприкінці першої глави все міняється. І тепер він точно знає як то, бути людиноподібним, свого роду ізгоєм, адже щоб там не говорили про рівність і все інше, люди до нечисті завжди ставляться упереджено. Вони перші підозрюються при скоєні злочинів, на них дивляться зверхньо, та й відносяться часто, як до нижчої раси.
На початку історії здається, що то випадковість, що поїзд Тюрина застряг у місті, в якому він менш всього хотів би опинитися. І розслідування смерті хлопчика, то всього лиш потреба скоротити час. Та події розвиваються бурхливо. І ось він уже живий мертвець, не людина, і перебуває на постійному місці роботи у Києві, і в помічниках у нього вовкулака Топчій, який зробив його таким. Ой ні, власне мертвим, але живим зробив його лікар Гальванеску. Коротше кажучи, дуже все складно, та ще й спойлерно до того ж.
Але в жодному разі не випадково. І причина тому - батько Олександра Петровича, який розбудив Апі, пообіцявши принести їй жертву, власного сина.Сам роман ох який не простий. Він складається з пʼяти частин, в кожній з яких ведуться розслідування вбивств, як пізніше виясниться, всі вони повʼязані між собою, і в кожному є ключ, щоб призвати Змія. Ну а сама ключова фігура, звичайно ж, Тюрин. І Змій.
«Але Обадія Змій — наполовину людина, наполовину нечисть — з’явився на світ усупереч усім законам. І став легендарним воїном, царем людиноподібних не за фактом народження, а за власним вибором. Він знищував людей, утверджуючи право людиноподібних, боровся зі своєю людською сутністю і боявся зустрічі з матір’ю. Не міг пробачити, що вона його покинула, але найбільше страшився свого віддзеркалення в її очах. Кого б побачила змієнога богиня — людиноподібного чи людину? Наприкінці життя Змій знайшов відповіді. Пішов на смерть, щоб зупинити війну, бо нарешті примирився зі своєю сутністю.»Це якесь, правду кажучи, історично-політичне фентезі. Тут вперемішку і реальні події, і вигадані, та й часто зустрічаються знайомі імена: Тарас Шевченко, Віщий Олег, Дмитро Донцов, Сікорський. І це ще велике питання, люди вони, чи людиноподібні. Сміливо, правда?
Згадується Верховна рада, навіть проходять засідання, ну що вже говорити про суперництво фракцій.
Ну і звичайно ж пробігтися ще раз знайомими місцями дуже приємно. Кирилівська церква, Лавра, Труханів острів, Дім Барона чи Поділ – це все мій рідний Київ, серце мого народу.Дуже рекомендую поціновувачам темного фентезі. Це фантастично цікаво.
І ще маю надію на продовження. Чому б не помріяти?Еще одна прекрасная альтернативная история от украинских современных прозаиков, вернее авторки Светланы Тараториной. Кажется, что она в своём романе соединила то, что не совмещается – людей и человекоподобных, то есть нечисть. И не просто объединила, а они живут и сотрудничают в одном мире. И не где-нибудь, а в славном городе Киеве.
Между людьми, руководящими великой Имерией, снуют и даже занимают руководящие и ответственные должности черти, оборотни, лешие, мавки, вурдалаки и другая нечисть. И все они ждут возвращения своего предка – Змея. Когда он придет, неизвестно, но организация змеепоклонников уже распространяется по столице. И участников становится все больше, и больше, и с ними связаны убийства, принесение в жертву и другие страшные преступления.И непосредственное отношение ко всему этому имеет Александр Петрович Тюрин, следователь по особо важным делам, человек в начале романа. Но уже к концу первой главы всё меняется. И теперь он точно знает как это, быть человекоподобным, своего рода изгоем, ведь чтобы там не говорили о равенстве и всё остальное, люди к нечисти всегда относятся предвзято. Их первых подозревают при совершении преступлений, на них смотрят свысока, да и относятся часто, как к низшей расе.
В начале истории кажется, что это случайность, что поезд Тюрина застрял в городе, в котором он меньше всего хотел бы оказаться. И расследование смерти мальчика, это всего лишь потребность сократить время. Но события развиваются бурно. И вот он уже живой мертвец, не человек, и находится на постоянном месте работы в Киеве, и в помощниках у него оборотень Топчий, сделавший его таким. Ой нет, собственно мёртвым, но живым сделал его врач Гальванеску. Короче говоря, очень всё сложно, да еще спойлерно к тому же.
Но никак не случайно. И причина тому – отец Александра Петровича, разбудившего Апи, пообещав принести ей жертву, собственного сына.Сам роман ох который не прост. Он состоит из пяти частей, в каждой из которых ведутся расследование убийств, как позже выяснится, все они связаны между собой, и в каждом есть ключ, чтобы призвать Змея. Ну а самая ключевая фигура, конечно же, Тюрин. И Змей.
«Но Обадия Змей — наполовину человек, наполовину нечисть — появился на свет вопреки всем законам. И стал легендарным воином, царем человекообразных не по факту рождения, а по собственному выбору. Он уничтожал людей, утверждая право человекоподобных, боролся со своей человеческой сущностью и боялся встречи с матерью. Не мог простить, что она его покинула, но больше всего страшился своего отражения в ее глазах. Кого бы увидела змееная богиня — человекоподобного или человека? В конце жизни Змей нашел ответы. Пошел на смерть, чтобы остановить войну, потому что, наконец, примирился со своей сущностью.»Это какое-то, по правде говоря, исторически-политическое фэнтези. Здесь вперемешку и реальные события, и вымышленные, и часто встречаются знакомые имена: Тарас Шевченко, Вещий Олег, Дмитрий Донцов, Сикорский и многие другие. И это еще большой вопрос, люди они или человекообразные. Смело, верно?
Упоминается Верховная рада, даже проходят заседания, ну что уж говорить о соперничестве фракций.
Ну и конечно же пробежаться еще раз по знакомым местам очень приятно. Кирилловская церковь, Лавра, Труханов остров, Дом Барона или Подол – это мой родной Киев, сердце моего народа.Очень рекомендую ценителям чёрного фэнтези. Это фантастически любопытно.
И еще имею надежду на продолжение. Почему бы не помечтать?42440
daphnia14 декабря 2020 г.Читать далееДобре, що світ, де людиноподібна нечисть існує поруч із гомосапієнс, залишається у альтернативній реальності у книжках. Інакше б наші борцуни і борциці за рівність, яку вони звикли міряти, виходячи виключно з генетики, а не здібностей та компетенцій, замахалися би виводити коефіцієнти квот за десятковим логарифмом. «У кожній комісії має буть перелесник – 1 штука, водяник – 1 штука, домовий – 1,5 штуки (бо малий), упир – 0,79 штуки (бо страшний). Стоп, вовкулак забули. Давай спочатку все».
Світ фентезі Світлани Тараторіної з роману «Лазарус» - це такий собі наш, ламповий і теплий фентезі-світ, де відьмочки та мавки цілком офіційно собі тримають дім розпусти (і виплачують податки, між іншим!), у поліції служать вовкулаки, людо-жаби торгують зіллям та викликають душі померлих (ну раптом ви не встигли спитати у почівшєго в бозі дядечка, де ключ від сейфу), а у Раді фракція людоведмедів бореться за місця у комітетах і протистоїть інтригам людей, що позбавили їх вигідного будівельного контракту. Практично ідеальний світ для української нації, на мою думку. Більш рідний, ніж всі ці зальотні піжони ельфи із гномами да орки із ограми.
Погано, що світ, де людиноподібна нечисть існує поруч із гомосапієнс, залишається у альтернативній реальності у книжках. Адже хто краще за нечисть зміг би навчити тому, як уживатися під одним дахом із іншими. Не просто незнайомцями, а принципово іншими.
Ростислав Семків каже, що на макрорівні «Лазарус» - це повний провал. Мовляв, не треба було аж так втискати фентезійний світ у реальний, де котолуп Дмитро Донцов палко деклямує націоналістичні спічі, а людиноподібний Сікорський випробовує перші літальні апарати. Мовляв, краще б авторка залишила кесарю кесарєво, а історію – історикам. Але я із шановним паном Семківом абсолютно не погоджуюсь. Відірваний від історичних реалій світ був би прісним і звичаєвим. Банальним ще одним світом із упирями й чортами. Як же добре, що пані Світлана не слухала великомудрих критиків і написала свого «Лазаруса» саме так, як написала.
Відірватись від книги неможливо, навіть не дивлячись на те, що всі детективні загадки вирішувались грубим рояльним методом. Ті, хто чекають більше детектива, аніж фентезі, уходять, розчаровані «сирістю» інтриги. Ті, хто чекали альтернативної історії, теж плюються. У повному захваті залишаються лише фанати пригод, вовкулаків і зе волкінг дедов. Я особисто пригоди поважаю. Тож 10 з 10 і лише одне питання до пані авторки: чому немає продовження? Світ, у який би я знов із задоволенням поринула!
12747
Цитаты
- sireniti22 мая 2023 г.
Змій казав: не дивися на зовнішнє. Навіть дрібне здатне містити цілий космос. Не оцінюй подобу — дивися у серце; тіло — лише мить, дух — нескінченний.
5107 - sireniti22 мая 2023 г.
Миру — ось чого зажадає від бога. Миру для людей і нечисті, для кожного найгидотнішого, найдрібнішого і найвеличнішого виду.
490 
LyudmilaSolovyanova29 февраля 2024 г.Іноді забуття краще, ніж ревне служіння, особливо якщо воно несе смерть.
319
Подборки с этой книгой
Лучшее фэнтези 2023
- 160 книг
Книги, действие которых происходит в Киеве.
- 47 книг
920 книг, которые хотелось бы прочесть в первую очередь
- 938 книг
ЭБ
- 7 881 книга
Весна 2021. Кращі твори українських авторів.
- 22 книги
Другие издания
