Вифлеєм

Володимир Лис — український літератор, журналіст, лауреат Коронації слова, Гранд-Коронації, Золотий письменник України — 2016. Від біблійних часів, перед початком і в перший рік нової ери, через події Другої світової війни й до кінця XX ст. — такий діапазон роману-триптиху «Вифлеєм». Його сюжет зав’язано у міцний вузол, у ньому діють і сумнозвісний цар Юдеї Ірод, і римський намісник, відомий зі сторінок Біблії Квіріній, і його раб-нишпорка, далекий предок українців Скитій, який шукатиме новонар...

Жанры

Рейтинг LiveLib

5,0

1 оценка

5
100%
4
0%
3
0%
2
0%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 1Хотят прочитать 4

Рецензии

sireniti10 сентября 2025 г.
Бог народився у Вифлеємі
«… а що змінилося після Вифлеєму? Чому на світ Божий заявляються нові Іроди?»
Неймовірна книга. Володимир Лис дуже цікавий письменник. То він пише гірку, щемку історію Століття Якова , яка зразу попадає у улюблені, то таємничий і загадковий, майже незрозумілий, але дуже інтригуючий Острів Сильвестра , то середненьку , можна сказати простеньку В’язні зеленої дачі .
І от величний, суворий, розтягнутий на століття Віфлеєм .
Починається все справді у Вифлеємі. Цар Юдеї Ірод наказує знищити немовлят чоловічої статі, народжених за два роки до пророцтва старців-паломників, адже
серед них є той, котрий стане його погибеллю. Задіяні сотні прислужників. І вдень, і вночі полюють вони по місту, вбиваючи сотні невинних дітей, не пропускаючи жодної щілинки, жодного закапелка, не знаючи про те, що те саме дитя давно уже в небезпеці, в Єгипті. Пророцтву таки бути, але до того ще стільки всього має статися… Адже Ірод має підозру, що винищивши стільки немовлят, він так і не знайшов того самого, найнебезпечнішого, нового «царя світу».
За величезну суму Ірод найме у Квірінія раба, який не продається ні за які гроші, Скитія, до речі далекого предка українців. Раб-нишпорка, так його прозвали за те, що може знайти будь-що і будь-кого, і, вибачте, будь-де. То ж будьте певні, дитя знайдеться. Але все буде не так, як планував Ірод. І не так собі уявляв свою волю Скитій.
І як дитя єврейки Міріам причетне буде до дитини Марії? Ну, майже причетне. Все це тільки початок людської Голгофи.
Німецький офіцер Генріх фон Заукель ніколи і мріяти не смів, що зустріне свою любов в далекій Україні. В країні, про яку він майже нічого не знав, яку приїхав завоювати і поработити. Та вона ж, ота любов, не питає, чи навкруги війна, чи дівчина, на яку ти поклав око, напівєврейка, а, отже, класовий ворог, майже не людина. В голові ще борються ідеї, які роками вливала в нього нацистська партія, а серце тягнеться до неї, одної-єдиної. Вони ще не знають, що бачитимуться лише двічі за життя. Але ці зустрічі закарбуються в них навічно. І долі їх змінять, і буде щось таке в цьому коханні надривне, трагічне, ніби чорна прірва під ногами, але ніби і сходинки на небеса.
Сама найдраматичніша історія книги? Я б так не сказала.
Адже є ще Збишек і Яринка, поляк і українка, як пишеться в анотації - «новітні Ромео та Джульєтта». Так, в той час, на початку війни, українські і польські сімʼї ворогували. Не дуже хотіли батьки Збишека приймати в себе дівчину з української родини. Та й родичі Яринки не жалували Збишека. А кохання цвіло, не зважаючи на всі трагедії навкруг них. Та життя вже писало чорну сторінку їхнього кохання.
Не було простим коханням у Юхима і Люби. Радянська влада і голодомор перекреслили їх відносини, знищили, розтоптали юність, забрали майбутнє.
А через роки Юхим раптом стане будувати хату для своєї Люби. Ту саму, яку обіцяв півстоліття тому. Чи зможуть вони хоч тепер знайти своє щастя?
Драма тут усе. Від початку до кінця. Драма і біль.
А ще автор вміло поєднав всіх своїх персонажів, від першого, до останнього рядка. Всі, так чи інакше, причетні до історії про Вифлеєєм. Хтось пересікається насправді, а когось повʼязують невидимі нитки століть.
«Усе в цьомі світі вертається, якщо його не загубиш, десь так далеко, наче поза минулим і ще чимось, і кимось, до кого ти причетний, але його не знаєш, хоч би мусив знати.»
Перевод.
«...А что изменилось после Вифлеема? Почему на свет Божий являются новые Ироды?»
Невероятная книга. Владимир Лис очень интересный писатель. То он пишет горькую, щемящую историю Століття Якова , которая сразу попадает в любимые, то таинственный и загадочный, почти непонятный, но очень интригующий Острів Сильвестра , то средненьку , можно сказать простеньку Вʼязні зеленої дачі .
И вот величественный, монументальный, растянутый на века Вифлеем .
Начинается все действительно в Вифлееме. Царь Иудеи Ирод приказывает уничтожить младенцев мужского пола, родившихся за два года до пророчества стариков-паломников, ведь среди них есть тот, кто станет его погибелью. Задействованы сотни прислужников. И днем, и ночью шастают они по городу, убивая сотни невинных детей, не пропуская ни одной щели, ни одного закутка, не зная о том, что тот ребенок давно уже в безопасности, в Египте.
Пророчеству всё- таки быть, но до этого ещё столько всего должно произойти... Ведь Ирод имеет подозрение, что истребив столько младенцев, он так и не нашел того самого, самого опасного, нового «царя мира».
За огромную сумму Ирод наймёт у Квириния раба Скития, который не продается ни за какие деньги, кстати дальнего предка украинцев. Раб-ищейка, так его прозвали за то, что он может найти что угодно и кого угодно, и, простите, где угодно. Так что будьте уверены, ребенок найдётся. Но всё будет не так, как планировал Ирод.
И не так себе представлял свою волю Скитий.
И как дитя еврейки Мириам будет причастно к ребёнку Марии (ну почти причастно)?
Все это только начало человеческой Голгофы.
Немецкий офицер Генрих фон Заукель никогда и мечтать не смел, что встретит свою любовь в далёкой Украине. В стране, о которой он почти ничего не знал, которую приехал завоевать и поработить. Да она же, эта любовь, не спрашивает, война ли вокруг, или девушка, на которую ты положил глаз, полуеврейка, а, следовательно, классовый враг, почти не человек. В голове ещё борются идеи, которые годами вливала в него нацистская партия, а сердце тянется к ней, одной-единственной.
Они еще не знают, что увидятся только дважды за жизнь. Но эти встречи запечатлятся в них навсегда. И судьбы их изменят, и будет что-то такое в этой любви надрывное, трагическое, будто черная пропасть под ногами, но словно и ступени на небеса. Самая драматичная история книги? Я бы так не сказала. Их ещё столько…
Ведь есть еще Збышек и Яринка, поляк и украинка, как пишется в аннотации - «новейшие Ромео и Джульетта». Так, в то время, в начале войны, враждовали украинские и польские семьи. Не очень хотели родители Збышека принять в себя девушку из украинской семьи. Да и родственники Яринки не жаловали Збышека. А любовь цвела, несмотря на все трагедии вокруг них. А жизнь уже писала чёрную страницу их любви.
Не была простой любовь у Ефима и Любы. Советская власть и голодомор перечеркнули их отношения, уничтожили, растоптали юность, забрали будущее.
А спустя годы Ефим вдруг станет строить избу для своей Любы. Ту самую, которую обещал полвека назад. Смогут ли они хоть сейчас найти свое счастье?
Драма здесь всё. От начала до конца. Драма и боль.
А ещё автор умело соединил всех своих персонажей, от первой, до последней строки. Все, так или иначе, причастны к истории о Вифлееме. Кто-то пересекается на самом деле, а кого-то связывают невидимые нити веков.
«Всё в этом мире возвращается, если его не потеряешь, где-то так далеко, как будто вне прошлого и ещё с чем-то, и кем-то, к кому ты причастен, но его не знаешь, хоть должен был знать.»
Читать далее
42 понравилось
252