Про долю української родини під час колективізації
Чудова історія про життя двох сестер Люби і Тоні, які пережили розкуркулення, голодомор, заслання в Сибірі і змогли повернутися назад в Україну. Книгу прочитала приблизно за тиждень (навіть без сліз, хоча думала, що буду плакати — обкладинка налаштовує). Можливо, книга буде йти важче тим, хто чутливо відноситься до цих років в українській історії і не може їх читати без сліз або тим, хто пережив такий досвід: дівчата голодували в Надєждінську (зараз це місто Сєров, на кордоні між Середнім і Північним Уралом), жили в бараку, спали на землі, втрачали своїх знайомих через голод, мороз, офіцерів, які їх ловили, через концтабори. Дівчата пережили дуже сувору школу життя, залишившись фактично сиротами у далекому місті від рідної України (при живому батьку, який відбував покарання на засланні далеко від них).
Роман посів друге місце в міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова- 2020». Деякі факти в творі використані з біографії сім'ї Геращенка, які він віднайшов у щоденнику бабусі після її смерті. У віці 14 років вона (Люба) опинилася в Сибіру після розкуркулення родини. Книга яскраво показує, як знущались з людей далеко від наших країв. Чому її варто прочитати:1) актуальність теми2) продуманий сюжет3) емоційна насиченість 4) прекрасна авторська мова5) чудовий зразок сучукрліт на основі реальних подій. Це історія не лише родини, але й маленький клаптик полотна історії всього народу України. Рекомендую цю книгу також молоді, щоб вони зрозуміли, як тисячі родин торкнулася рука «совка» (радянського союзу), дуже багато доль зламано, втрачено купу невинних життів. Про це не можна забувати.
3 понравилось
