Виявляється, сучасний роман про сучасне село може бути відмінним від «ЮПАК» І це невимовно тішить! Бо від згаданого творіння в мене залишилися дуже суперечливі враження. А от роман Василя Усатенка полишає однозначні враження: легко, смішно, правдиво.
На книжку натрапила на Книжковому Арсеналі. Із розповіді жіночки за стендом я так і не зрозуміла, що то за штучний хрін. Хрін, то й хрін. Певним сюрпризом було те, що хрін – то не рослина, а звичайнісінький фалоімітатор рожевого кольору. Ну, так, і на селі живуть люди, яким не чужі радості сексу.
Отож. Звичайнісіньке українське село невдовзі після розпаду Союзу та, як наслідок, колгоспів. Проте тут не дивина мобільні телефони та інтернет. Мишко – простий тракторист, який обробляє свій шмат землі, береться за будь-яку роботу. Його старенький ХТЗ такий саме привід для гордості, як і власне авто для міського жителя. Латаний-перелатаний, він ще на ходу тільки через люблячу увагу з боку господаря. Інша любоф Мишка – його Герда, справжня німецька бензопилка. Мабуть, нічим більше він так не переймається у господарстві ніж нею. В домі порається Даринка, любляча дружина і мати, кулінарна вигадниця. Буває, як надивиться-начитається кулінарних блогів, як почне ставити на стіл смаколики-викрутаси, йой!
Є у Мишка два найближчі товариші, ще зі школи. Кріль, по сумісництву ще й кум, напористий і самовдоволений. Ці якості дозволили йому збільшити власне господарство та дають привід ставитися до друзів трохи зверхньо. Він вважає, що в нього все краще: дім, господа, дружина, голова… Попростіше друг Мирон. Всі троє крутяться по життю, допомагаючи один одному.
Роман не має традиційного сюжету: зав’язка, кульмінація, розв’язка. Це ніби кількамісячний уривок із повсякденного життя. Із звичайними проблемами, пристрастями, заздрощами, взаємовиручкою, дружбою, коханням. Мова легка і дотепна, читати дійсно цікаво.
11 понравилось
