БУНТАРКИ: НОВІ ЖІНКИ І МОДЕРНА НАЦІЯ

Прийнято вважати, що початком (хоча й дуже віддаленим) нової ери для усього європейського жіноцтва стала Велика французька революція. Але по-справжньому тектонічні зрушення нашій статі принесла Перша світова.

Недаремно, мабуть, слово «війна» - жіночого роду.

Конфлікт, який спочатку жінки у масі своїй сподівалися традиційно (на той момент) пересидіти вдома, очікуючи своїх героїв з війни, затягнувся. І перевернув весь цивілізований світ. Традиційні ролі – він працює, вона тилує – перестали задовольняти не тільки людей, а саму систему. Врешті решт, комусь треба було й виробництвом бодай чогось займатися, а не тільки чекати. Жінки втягнулися, розпробували нові смаки свободи і… вирішили не повертатися до старих ролей. А коли їхні – відтепер знервовані – чоловіки повернулися у мирне життя, де раптом виявилося, що істерія не суто жіноча хвороба, а шоферство, інженерія і математика – не суто чоловічі іграшки, світ остаточно зрушив з свого запліснявілого болота. Але чи дійсно все вперше зрушило саме після Першої світової війни? Чи може були якісь промінчики змін ще у кінці 19-то століття? Та звісно що були. Отже, збірка есеїв про 12 різних жінок, яких об’єднувало бажання змінити світ, зробити його зручнішим, ближчим, повнішим і більш розмаїтим саме для жінок. Дванадцять імен, з яких я знаю рівно половину, представлені читачам крізь призму оптики теж жіночої, але сучасної, а значить більш обізнаної (щоправда, виключно з-за історичної віддаленості, що й забезпечує начебто повніший та об’єктивніший кут зору). Жінок, які здавалися дивачками, які шокували, приголомшували, закохували у себе саме своєю абсолютною інакшістю, і які по мірі сил своїх розхитували підвалини ортодоксально-патріархального суспільства, поволі даючи дорогу всім тим тисячам жінок, які прийдуть у світ після них. Світ, у якому нікого не дивує можливість для жінки отримати вищу освіту, чи очолити факультет, чи жити на власним трудом зароблені статки, чи елементарно – мати виборче право і право розлучитися, чи право взагалі не одружуватися і чи жити у партнерських відносинах із іншою жінкою. Чи знаєте ви, коли все це стало можливо для жінок? А завдяки кому? (це занадто голосно та і помилково: називати якесь конкретне ім’я, але таки колись хтось був першим, хтось промовив «дозвольте жінками вступати до Вищої школи» першим, хтось спитав «а чому це жінки не мають права голосу на виборах?» і хтось мав достатньо заповзяття добитися, аби це право з’явилося). Марко Вовчок, Олена Пчілка, Наталя Кобринська, Уляна Кравченко, Ольга Кобилянська, Грицько Григоренко, Людмила Старицька-Черняхівська, Леся Українка, Наталя Романович-Ткаченко, Надія Суровцева, Ірина Вільде, Софія Яблонська. Скільки імен впізнали ви? В чому саме полягало їхнє бунтарство і чому сьогодні ми заносимо їх у певний канон, називаємо першопочатківицями і підсвічуємо їхні імена у культурному та літературному процесі, - у збірці від «Смолоскип». Читання для тих, хто не боїться потім гуглити. Довго, багато і вдумчиво гуглити

Хто вони – українські бунтарки кінця 19-початку 20 століття? Як і чим вони жили? Як мислили? У що вірили й за що боролися? Відповіді на ці питання заховано на сторінках цієї неймовірної книги.

Отже, у «Бунтарках…» зібрано 12 есеїв про модерних жінок, які фактично були засновницями фемінізму на теренах України. Багатьох з них ви знаєте, чи, принаймні, чули про них. Але є й такі, з якими особисто я лише тепер познайомилася.

Героїнями есеїв стали: Марко Вовчок Олена Пчілка Наталія Кобринська, чия непрочитаність творчості «боляче вдарила по українській культурі», а її діяльність як активної феміністки, громадської діячки, видавчині й публіцистки неоціненна. Уляна Кравченко (Юлія Шнайдер), яка у своєму художньому тексті окреслила те, що століттями пізніше стане темою теоретичних роздумів дослідниць-феміністок: «просторова сатисфакція не є нейтральною, поділ простору є принципово гендерованим». Ольга Кобилянська та її «споглядальний фемінізм» Грицько Григоренко (Олександра Судовщикова-Косач), подруга Лесі Українки й дружина її брата Михайла. Вона взагалі допомагала розвинутися укр.фемінізму юридично, брала участь в обговоренні конституції 1905-1906 рр., де звернула увагу на те, що про жінок взагалі ніде нічого не говориться. Людмила Старицька, донька й співавторка драматурга М.Старицького. Леся Українка Наталія Романович-Ткаченко Надія Суровцова, українська громадська діячка, журналістка, авторка мемуарів. Жінка, що пройшла всі кола пекла, провівши на засланнях і в тюрмах 29 років. Ірина Вільде Софія Яблонська

В есеях не просто розкрито життєвий та творчий шлях цих жінок, тут все набагато глибше, бо в їхніх долях, їхніх творах заховано перші зерна уваги до «жіночих» питань: приватний внутрішній та суспільний зовнішній простори, залежність/незалежність від чоловіків, протиставлення жінок різних соціальних станів, відсутність жіночої приватності в родинному просторі (приватного всередині приватного), творча реалізація і, звичайно, шлюб та материнство. Відповіді вони шукали в своїх творах, в публцистиці, зокрема, на сторінках альманаху «Перший вінок» (який об’єднував багатьох з них), а для когось – сам життєвий шлях став полем боротьби за свої права.

Вони – бунтарки, але їхня філософія не лише феміністична, а й суспільна. Їхнє бунтарство - це завжди про усвідомлений вибір, а не про нав’язувані суспільством ролі. Вони – бунтарки, яким ми, сучасні українки, не в останню чергу завдячуємо своєю волею й незалежністю.

Про скількох ми ще не знаємо, а скільки вже забули?

Бунтарі були у всі часи. Ті, хто йшов проти усталеності і звичності, активно чи пасивно, інстинктивно чи свідомо. Ми з захопленням говоримо про Жорж Санд і лиш знаємо декілька фактів про життя Марко Вовчок (а дехто і досі думає, що це чоловік). Ми з захопленням зачитуємось творіннями сестер Бронте, маючи в своїй культурі яскраві приклади романтичного прбутового роману.

"Бунтарки: нові жінки і модерна нація" -  це збірка ессеїв про найяскравіших українських жінок-письменниць XIX - початку ХХ століття. Десь нудні, десь цікаві ессеї про життя тоді, про творення, про становлення жінки у ті часи. Чи цікаво загалом?  Дуже, про деякі постаті я навіть не чула, а чиїсь імена лиш чула побіжно.

Ессеї складено у хронологічному порядку,  тому і відкриває цю книгу Марія Вілінська, про яку відомо, додумано, розказано стільки, що вистачить на 5 життів. Про неї говорила вся Європа, відмовила Лєрмонтову та Кулішу, крутила голови та писала-писала-писала. Про жінок для жінок.

Дванадцять історій дванадцяти різних жінок, пов'язаних своїми цінностями та силою волі. Особисто для мене було найцікавіше читати про Софію Яблонську,  Ірину Вільде, Ольгу Кобилянську та Лесю Українку.  Про творчість та життя Грицька Григоренка, Людмили Старицької та Надії Суровцевої взагалі нічого не знала.

Цікаво, легко та доступно. Саме  те, що треба для ознайомитись.